Ідеальна ванна для ідеальної корови

Здоровий стан дистального відділу кінцівок у великої рогатої худоби копит має важливе значення для економіки молочної ферми. Захворювання, які проявляються кульгавістю корів, за рівнем економічних збитків посідають третє місце, поступаючись лише маститу та проблемам із відтворенням.

На жаль, доволі часто захворювання кінцівок у корів виявляються невчасно. Основним симптомом для постановки діагнозу у виробничих умовах є зміна рухових функцій та ходи тварини, а це вже свідчить про довготривалий перебіг захворювання (перші ознаки патологічного стану можуть з’явитися за 30 днів до того, як корова починає кульгати). Причинами кульгавості корів є переважно пошкодження копитця в резуль­таті порушення копитного рогу (виразки підошви, хвороба білої лінії) та захворю­вання копитець (хвороба Мортелларо, фітофтороз, некробацильоз), які виникають унаслідок інфекційного ураження (рис. 1). Тому передусім за допомогою гігієнічних заходів необхідно не лише мінімізувати ризики зовнішнього пошкодження копи­тець, а й убезпечити їх від потрапляння мікробів. На жаль, не завжди фахівці господарств надають значення деталям: частоті обробки, періодичності заміни розчину, необхідності встановлення додаткової ванни з чистою водою, що призводить до недоотримання ефекту від цього дієвого інструменту профілактики захворювань копитець.

Що призводить до захворювань копит?

• Скорочення часу утримання тварини в стійлі. В ідеалі корова має відпочивати в стійлі 12–14 год. на добу. Недотримання цього часового проміжку збільшує ймовірність виникнення кульгавості та хвороб копитець унаслідок приско­реного стоншування їхньої підошви. Особливо це помітно за безприв’язного утримання худоби на бетонних підлогах.

• Порушення норм утримання корів у післяотільний період. У перші кілька тижнів після отелення спостерігається підви­щена гнучкість зв’язкового апарату копитець, що призводить до більшої рухливості човникової кістки. За тривалого стояння тварини виникає ризик травмування м’яких тканин копитця, що призводить до крововиливів і, як наслідок, до утворення вира­зок підошви.
• Помилки в годівлі. Численними дослідженнями доведено, що раціони з висо­ким умістом крохмалю і низьким — клітковини не лише при­зводять до ацидозу рубця, а й формують у тварини схиль­ність до розвитку кульгавості, особливо в періоди до й після отелення.
• Порушення санітарно-гігієнічних умов утримання. Вологі копитця з причини підвищеної м’якості більшою мірою схильні до ушкоджень і сприйнятливіші до виникнення інфекційних хвороб. Відповідно, правильно організована система гноєвидалення (мінімум двічі на добу), вентиляція та наявність дренажу для рідкої фракції гною допоможуть зберегти копитця в сухому стані і знизити частоту виникнен­ня кульгавості.

Копитні ванни за правилами

Копитні ванни зарекомендували себе як дуже ефективний засіб про­філактики інфекційних захворювань копит, які провокують кульгавість тва­рин. Проте, щоб цей дієвий засіб і справді спрацював, варто робити все грамотно, дотримуючись відповідних інструкцій. Доволі часто господарства нехтують елементарними правилами організації копитних ван — закороткий час експозиції, застосування недоречних або непра­вильних лікарських препаратів, силь­не забруднення дезрозчинів, кон­структивні дефекти ємностей —  ці найпоши­реніші проблеми зни­жують ефективність профілактично­го методу. Знову-таки, щоб виправити ці помилки, фахівці підприємств намагаються змінювати діючу речовину або її пропорції у розчині для дезванни, забуваючи при цьому вагому роль фізичних параметрів перед установкою останньої. Втім, слід розуміти, щоб копитна ванна гарантувала очікуваний ефект, таких дій недостатньо. Для початку потрібно чітко визначитися не тільки з довжи­ною, шириною та рівнем заповнення ванни для обробки копитець, а і з її матеріалом та розміщенням у виробничому приміщенні.

• Ідеальний дизайн. Ефективність копитної ванни залежить від профілактики не кожної окремої тварини, а кожного окремого копитця. Так, якщо у ванну, наприклад завдовжки 1,80 м, гарантовано потрапляють передні кінцівки тварин, то задні копитця зануряться у розчин лише мимохідь. Науковці з Університету штату Вісконсин (США) провели дослідження, присвячене визначенню ідеального розміру копитної ванни. Після аналізу та випробувань вдалося дійти такого висновку: ідеальна ванна має становити не менше 3,0–3,7 м у довжину, 50–70 см у ширину і бути в середньому до 20 см завглибшки. Саме за таких розмірів ванни задні копитця тварин занурюватимуться у розчин до трьох разів за один прохід. Окрім того, вздовж ванни рекомендовано встановити похилі бічні стінки, адже це забезпечить безперешкодне проходжен­ня корів. Якщо ж куплена вами ванна має менші розміри, варто поставити дві одна за одною.

• Розміщуємо з розумом. Заходячи у приміщення з вулиці, ми насамперед інстинктивно шукаємо килимок, який зазвичай для зручності розміщують біля вхідних дверей. Таким чином, зайшовши, людина відразу має змогу зняти взуття. Така схема має бути і в тваринницькому господарстві. Тож, визначившись із розмірами ванни, приділіть належну увагу її правильному розміщенню. Копитна ванна має бути розташована в місцях частого проходження 100% поголів’я, щоб тварини були змушені контактувати з дезінфікуючою речовиною. На практиці найбільш вдалими виявилося розміщення ван у зони виходу з доїльного залу (тому краще планувати розміщення ванн ще на етапі проектування). У разі потреби попереднього очищення копит добре зарекомендували себе ванни для попереднього очищення з чистою водою для попереднього миття копитець (зазвичай, розташовують за 2 м до дезінфекційної). Тоді під час руху весь бруд залишається між ваннами, не забруднюючи робочий розчин і продовжуючи термін його можливого використання. За цією логікою у багатьох господарствах доволі широко застосовується такий двоступінчастий підхід для організації зони очищення копит. Утім, не всі фахівці є прихильниками такого методу. Так, учені з Університету штату Вісконсин (США) вважають, що додаткова ємність із водою — це лише марні витрати для підприємства (див. інфографіку).

У деяких господарствах, замість вико­ристання додаткової ємності з водою, конструюють копитні ванни у вигляді тунелів, пояснюючи свій вибір декількома причинами. По-перше, вода знижує концентрацію активних компонентів в основній ванні, а по-друге — стимулює акт дефекації (який також є вагомим фактором забруднення). Тунельна ж конструкція, своєю чергою, прискорює проходження через ванну — таким чином корова не затримується в ній для дефекації. Навіть більше, у таких ваннах рекомендується посередині встановлювати розділяючу перегородку, щоб у випадку спорожнення, фекалії корови потрапляли в цю зону, а не в дезрозчин.

• Пластик чи бетон. Більшість аграріїв схиляється до використання стаціонарних, умонтованих у підлогу, бетонних ванн (вони витриваліші, не пошкоджуються хімічними речовинами). Проте останнім часом дедалі частіше у господар­ствах можна побачити переносні ємності для дезінфекції копитець. Такій популярності останні вони завдячують своїй портативності (цю ємність можна заміняти раз на рік та за потреби пересунути в зручніше для проходження тварин місце).

Не чим, а як? Про сучасні методи очищення…

Останнім часом господарства почали застосовувати нові методи очищення та дезінфекції копитець — сухий, напівсухий та вологий.

• Вологий — обприскування. Така система обробки копитець склада­ється з трубок, виготовлених із нержавіючої сталі, та решітчастої підлоги, на яку тварини піднімаються і стають по черзі. В момент сходження тварини на цю установку систе­ма активує механізм водного очищення, а потім вода з послідовно розташованих сопел промиває всі копитця. Після цього вони автоматично дезінфікуються методом обприскування.
• Напівсухий — піна. Застосування піни можна розглядати як напівсухий метод очищення та дезінфекції копитець. В Європі піну подекуди використовують замість рідкої дезінфекції, але з огляду на її високу вартість вона не здобула осо­бливої популярності.
• Сухий — щітки. Тварини піднімаються на решітку, під якою розміщені щітки. Після цього світлова активація запускає операцію очищення, що триває протягом чотирьох секунд на оброб­ку копитець однієї тварини (цей часовий параметр змінний — його можна регулюва­ти залежно від потреби). Через решітку щітки дістають до копитець і починають очищати рого­вий башмак (висота щітки також регулюється). Бруд крізь решітку падає вниз та утилізується через спеціальний механізм відведення, після чого очищені копитця обприскуються дезінфектантом.

Обробляти копита як раніше: чи варто?

Копитні ванни відіграють значну роль у контролі інфекційних захворювань і можуть стати важливим елементом ветеринарного менеджменту на фермі, який сприятиме під­триманню здорового стану копит вашого поголів’я. Їхній вплив, однак, безпосередньо залежить від ефективності діючої речови­ни та правильного визначення оптимальної пропорції.

Для профілактики інфекційних захворювань у гос­подарствах і досі застосо­вують «традиційні» засоби, зокре­ма формальдегід, мідний купорос та надоцтову кислоту¹. Проте слід зазначити, що використання цих речовин, в основному, має свої плюси та мінуси. І їх варто знати.

Формальдегід:

• Рекомендована ефективна концентрація — 2–5%.
• Використання формаліну неефективне за температури нижче як 13°C.
• Його застосування небезпечне для персоналу на фермі — різкий запах може спричиняти алергічні реакції у вигляді почервоніння шкіри, запалення слизових оболонок і подразнення дихальних шляхів.

Мідний купорос:

• Рекомендована концентрація для обробки — 5–10%.
• Трудомісткий процес розведення порошку.
• Накопичення продукту в ґрунті, що має негативний вплив на навко­лишнє середовище.
• Антисептичні властивості мідного купоросу сильно знижуються за попадання у ванну гною та бруду.

Надоцтова кислота:

• Рекомендована концентрація для обробки — 2–5%.
• Відома своєю високою корозійністю.
• Тепло, важкі метали, органічні речовини за контакту з цією речови­ною можуть сприяти реакції розкладання.