Жовте золото — гірчиця озима

Непоганою альтернативою традиційним олійним культурам (соняшнику та ріпаку) може стати сарептська (жовта) гірчиця (Brassica juncea). Її призначення добре відоме — це високоякісна гірчична олія та гірчичний порошок, зелене добриво, корм для худоби, високоенергетична сировина для біопалива й мастил, а у вигляді сухих решток — для виробництва пелет. Головне — це 100%-во ліквідна культура.

Цей найпоширеніший вид гірчиці здебільшого вирощують як яру культуру, хоча в сучасних умовах її рентабельніше вирощувати в озимій формі.

Гірчиця озима здатна збагатити родючість ґрунтів, що позитивно впливає не тільки на баланс органічної речовини, а й на фітосанітарний стан посівів, сприяє підвищенню біологічної активності ґрунтів, посилює процеси мінералізації та гуміфікації органічної речовини й забезпечує накопичення поживних речовин у ґрунтах. 

Гірчицю озиму, як правило, висівають після озимого ріпаку – 5–20 вересня залежно від регіону. Рослини добре використовують період осінньої вологи, тому до настання сталих морозів формують розвинений корінь, прикореневу шийку діаметром не менше як 8 мм та 6–8 справжніх листків у розетці, що є запорукою доброї зимівлі культури.

Дослідження науковців підтверджують потенціал урожайності сортів гірчиці озимої 3,0–3,5 т/га та вмісту олії в насінні до 50 %. Доречно зазначити, що перші українські сорти гірчиці озимої — Новинка, Аннушка, Венера та Мішутка — створили й упроваджують у виробництво селекціонери Інституту олійних культур НААН. Популярними наразі є такі сорти вітчизняної селекції, як Росава, Роксолана, Тавричанка, Тавричанка 5, Прима, Запоріжанка.

Економічна привабливість цієї культури пояснюється високими цінами на товарне насіння — у середньому від 20 тис./т, що значно стабілізує її рентабельність.

Українське насіння гірчиці користується попитом у багатьох європейських країнах, куди відправляють до 90% загального об’єму його експорту. Серед найбільших експортерів — Німеччина, Польща, Нідерланди, Велика Британія.

Отримати високі врожаї гірчиці озимої можна лише за дотримання науково обґрунтованої технології вирощування. Наводимо основні її складові.

Місце в сівозміні. Гірчицю озиму розміщують у сівозміні після тих культур, які дають змогу добре підготувати ґрунт, проте ідеальним попередником є пар. Кращі попередники, крім пару, — озимі та ярі колосові, що звільняють поле за місяць до висіву гірчиці озимої. Не рекомендують вирощувати її після культур родини капустяних, а також після соняшнику. Вона є кращим попередником для багатьох сільськогосподарських культур. Повернення гірчиці на попереднє місце в сівозміні можливе не раніше ніж за чотири роки.

Обробіток ґрунту. Гірчиця потребує високоякісного обробітку ґрунту, тому його підготовка має бути спрямована на накопичення вологи, прискорене розкладання рослинних решток, знищення збудників хвороб і бур’янів, створення вирівняного та вологого шару ґрунту на глибині загортання насіння.

Коли гірчицю озиму планують висівати по чорному пару, то з осені проводять зяблеву оранку з наступним весняним вирівнюванням культиваторами та боронами на глибину 8–10 см. Упродовж весняно-літнього періоду підтримують чистоту поля, за потреби поєднуючи з унесенням гербіциду. Задля збереження вологи у посівному шарі ґрунту останню культивацію, на глибину 4–5 см, закінчують за місяць до висіву. Після зернових попередників проводять поверхневий обробіток ґрунту, передвисівну культивацію – тільки упоперек чи по діагоналі запланованого напрямку сівби.

Удобрення. Гірчиця вибаглива до наявності в ґрунті поживних речовин. На формування 1 т насіння вона споживає 55–60 кг азоту, 20–30 кг фосфору та 35–60 кг калію. Норми мінеральних добрив визначають за результатами ґрунтової діагностики. За низької забезпеченості ґрунту азотом і фосфором оптимальна доза основного добрива на чорноземах і каштанових ґрунтах — N₆₀P₆₀ кг д.р. на гектар.. Калійні добрива вносять на полях із низьким умістом обмінного калію чи на ґрунтах легкого гранулометричного складу в дозі К₄₀ кг д.р. на гектар. Органічні добрива вносять під попередник. Фосфорно-калійні добрива потрібно вносити під основний обробіток ґрунту, а азотні – у весняне підживлення: як до початку вегетації (по мерзлоталому ґрунту), так і в пізніші строки.

Не слід вносити значні дози азоту перед сівбою, особливо на родючих ґрунтах, оскільки це призводить до переростання рослин гірчиці восени і, як наслідок, спричинює часткове або повне їхнє вимерзання. Зупинити активний ріст гірчиці можна шляхом застосування ретардантів.

Сівба. Для запобігання пошкодженню посівів гірчиці шкідниками та ураження хворобами варто провести передвисівну обробку насіння плівкоутворювальними речовинами, а також препаратами для протруювання насіння Круїзер, Круїзер OSR, Максим XL, Пончо Вотіво, Сценік Голд, Сідопрід тощо.

Строки сівби гірчиці озимої є одним із найважливіших елементів агротехніки її вирощування. Оптимальний термін висівання — 5-15 вересня (залежно від зони вирощування).

Спосіб сівби. Застосовують звичайний рядковий висів із шириною міжрядь 15 см та широкорядний — із шириною міжрядь 45–70 см.

Норма висіву – 1,0–1,2 млн шт. схожих насінин на гектар у разі суцільного висіву, а за широкорядного – 0,9–1,0 млн шт. Глибина загортання насіння становить 2–3 см. У разі пересихання верхнього шару ґрунту глибину загортання насіння можна збільшити до 4–5 см і водночас слід підвищити на 10–15 % норму висіву. Після сівби проводять коткування посіву. Загущення посівів призводить до слабкого розвитку рослин, що значно погіршує їхню зимівлю.

Догляд за посівами. За утворення ґрунтової кірки ефективним прийомом є досходове боронування поля легкими зубовими боронами. На широкорядних посівах гірчиці восени після внесення добрив проводять культивацію міжрядь. Льодову кірку за потреби руйнують котками.

Хоча посіви гірчиці зазвичай конкурентоздатні щодо бур’янів, проте за необхідності у фазі розетки застосовують страхові гербіциди селективної дії: Лонтрел Гранд, Галера Супер, Пантера, Фюзилад Форте, Тарга Супер, Селект.

Навесні обов’язковим агроприйомом за широкорядного способу сівби є міжрядна культивація. Цей агроприйом сприятиме інтенсивному росту та розвитку рослин гірчиці після зими.

Шкідників знищують за досягнення порогу шкодочинності інсектицидними препаратами: Децис, Вантекс, Ф’юрі, Фастак та ін.

Збирання. Гірчицю можна збирати як прямим комбайнуванням, так і роздільним способом. Пряме комбайнування проводять на чистих від бур’янів посівах за вологості насіння 12–15 %. У разі роздільного збирання посіви скошують у валки за вологості насіння 25–30 % і підбирають їх за зниження вологості до рівня 10-12%. Збирання краще проводити в ранкові та вечірні години.

Післязбиральна доробка насіння. Насіння гірчиці, що надійшло на тік, підлягає первинному очищенню. За підвищеної вологості насіння сушать методом активного вентилювання. Якщо в господарстві немає сушарок активного вентилювання, насіння сушать на відкритих майданчиках. Після доведення вологості насіння до 9 % проводять вторинне очищення. У стані вологості на рівні 8–9 % його закладають на тривале зберігання. Для короткочасного зберігання допускається вологість не вище ніж 12 %.

В гірчиці є ще одна дуже корисна властивість — це її здатність очищати ґрунт від інфекцій та нематод шляхом процесу біофумігації.

 

Гірчиця, як і більшість рослин сімейства капустяних (Brassica) виробляє хімічні речовини, так звані глюкозинолати. Коли останні вступають у контакт із водою і ферментом мірозиназа, що містяться в клітинах рослин гірчиці, ріпаку, то вони перетворюються на іншу групу сполук, так звані ізотіоціанати. Саме такому поєднанню сполук гірчиця й зобов’язана своєю біофумігативною силою. Ізотіоціанати також відповідають за той гіркувато-пряний присмак, який мають деякі рослини цього сімейства. Ізотіоціанати, які виробляє гірчиця, називаються «алілізотіоціанати» (AITC). AITC представляють собою сполуки, які дуже схожі на хімічні та містяться в деяких хімічних фумігантах, призначених для фумігації ґрунту.

Науковими дослідженнями встановлено, що гірчиця контролює безліч ґрунтових хвороб і шкідників. До них належать види Verticillium, Rhizoctonia, Fusarium, Pythium, Sclerotinia, парша коренів і бульб і низка видів нематод. Використання гірчиці в якості біофуміганта також засвідчило зменшення шкоди, заподіяної посівам дротяниками.

У разі використання гірчиці або будь-якої іншої культури як біофуміганта дуже важливо враховувати особливості та життєві цикли тих шкідників або хвороб, проти яких ведеться боротьба. Біофумігантна культура має бути загорнута в ґрунт, коли шкідливий організм міститься у верхньому ґрунтовому шарі (від 15 до 20 см). Дату сівби слід плануватися відповідним чином, щоб урожай вегетативної маси гірчиці досяг максимальних значень, а відтак і кількість вторинних метаболітів (AITC) була максимальною під час загортання гірчиці-біофуміганта в ґрунт.

 

Щоби біофумігація була успішно, потрібно чітко дотримуватися таких правил:

• під час висіву культури для кращого загортання насіння та його контакту з ґрунтом слід обирати термін, коли ґрунт має хороший рівень вологості. Не варто цього робити, коли він сухий;
• загортати вегетативну масу гірчиці в ґрунт до того, як вона досягне фази повного цвітіння;
• загортання слід проводити вранці або ввечері, коли рослинна маса соковитіша;
• до того ж дуже важливо якісно подрібнити рослини перед їхнім загортанням у ґрунт, щоб вивільнити фумігант із рослинних клітин. Це можна зробити за допомогою подрібнювача рослинних решток або фрези;
• гірчиця потрібно загорнути  в ґрунт негайно після скошування, оскільки 80% фуміганта виділяється протягом перших 20 хвилин після скошування;
• для ідеального загортання вегетативної маси в ґрунт слід підібрати таку машину, використання якої допоможе помістити якомога більше рослинного матеріалу в 15–20-сантиметровий шар ґрунту (бажано не використовувати плуг);
• дуже хороший ефект дає зворотне ущільнення ґрунту після внесення біофуміганта;
• після завершення процесу внесення біофуміганта залишаємо поле в спокої на чотирнадцять днів — цей час потрібен, щоб увесь рослинний матеріал розклався в ґрунті. Спроба висіяти іншу культуру до закінчення цього 14-денного періоду може призвести до серйозних пошкоджень сходів, до того ж не повністю розкладена маса гірчиці перешкоджатиме проростанню насіння. Якщо температура ґрунту нижча від 10 °С, для розкладання рослинного матеріалу знадобиться триваліший період після загортання біофуміганта в ґрунт.
• Також не слід забувати, що гірчиця — це широколиста культура, яка, попри властивості біофуміганта, все ж має загальні хвороби з іншими широколистими культурами. Тому не бажано відразу висівати після такої гірчиці будь-які широколисті культури: капустяні, олійні, льон, овочі, буряки, соняшник, сою. Найбільший ефект і прибуток господарство отримає, якщо після гірчиці висіють будь-яку зернову культуру — кукурудзу, пшеницю, ячмінь, сорго. Менше з тим, якщо все ж таки там планують висівати широколисту культуру відразу після гірчиці, то слід краще використовувати для біофумігації не чисту культуру гірчиці, а суміш культур, що містить злакові компоненти або жито.

---

Культури, які дають найбільший прибуток за використання гірчиці-біофуміганта в сівозміні:

• цукрові буряки;
• картопля;
• овочі;
• садові, ягідні культури та виноградники;
• соняшник;
• соя і зернобобові; злакові зернові культури.

В. Журавель, канд. с.-г. наук, Г. Буділка, Інститут олійних культур НААН