Сівозміна — основний фундамент підвищення продуктивності культур

Природа нам надала родючі ґрунти, але значні порушення основних обґрунтованих факторів у веденні землеробства призвели до катастрофічного зниження їхньої родючості. Останніми роками в аграрному виробництві відбулись суттєві зміни: зокрема, відмічається надмірне насичення сівозмін окремими групами сільськогосподарських культур, що спричинило значні порушення рекомендованої структури посівних площ.

За останній час спостерігається необґрунтоване розширення площ під технічними культурами, такими, як соняшник, що обумовлює відчутне зниження продуктивності наступних сільськогосподарських культур в сівозміні. Зменшення врожаю багатьох культур відбувається внаслідок відсутності правильно побудованої сівозміни. Таке явище призвело до однобічного використання поживних речовин, значних витрат вологи з ґрунту. При цьому спостерігається нагромадження в ньому певних шкідників і збудників хвороб, а також різних токсичних речовин, тобто продуктів життєдіяльності рослин і ґрунтових мікроорганізмів. Застосовані добрива та пестициди при цьому не дають можливості повною мірою позбавитись від цих негативних наслідків.

Розширення виробництва продукції агропромислового комплексу передбачає здійснення цілого ряду організаційних і технологічних заходів по удосконаленню системи ведення землеробства і, в першу чергу, впровадження перспективних сівозмін, які є фундаментом сучасної системи землеробства.

Сівозміна досить важлива ланка всієї системи землеробства, яка визначає співвідношення посівних площ основних груп сільськогосподарських культур і встановлює порядок їх чергування в просторі і часі. Основою для побудови сівозміни є науково обґрунтована структура, що визначає раціональну організацію території, порядок і послідовність використання орних земель. В результаті виконання її вимог уточнюються площі, що були виділені під посів певних культур відповідно до спеціалізації та концентрації виробництва аграрної продукції з урахуванням природних умов та біологічних особливостей кожної вирощуваної культури. При цьому відбувається підвищення рівня культури землеробства та досягнення високих і сталих урожаїв.

Структура посівних площ сівозміни дає змогу протягом всієї ротації здійснювати ефективну боротьбу з бур’янами, хворобами і шкідниками, а також підтримувати в оптимальних параметрах всі режими ґрунту. Впровадження науково обґрунтованих сівозмін — це важливий агрозахід, що не потребує додаткових матеріально-технічних та трудових ресурсів, за запровадження якого суттєво підвищується ефективність використання орних земель, що сприяє підвищенню врожайності польових культур і відтворенню родючості ґрунтів за умови поєднання відповідної системи основного обробітку та удобрення ґрунту з добором сучасних високопродуктивних сортів і гібридів рослин та раціональних заходів щодо їхнього ефективного захисту.

Значення сівозмін важко переоцінити, адже вони позитивно впливають на важливі складові ефективності землеробства. Сівозміни сприяють збереженню родючості ґрунтів та запобігають явищам ґрунтовтоми, поліпшують фітосанітарний стан посівів, забезпечують регулювання поживного і водного режиму (шляхом нагромадження і економного використання продуктивної вологи), раціональне використання ґрунтово-кліматичного потенціалу кожного регіону. А все це обумовлює підвищення продуктивності кожної з вирощуваних культур.

Схеми сівозмін варто ретельно планувати з урахуванням рекомендацій аграрної науки та творчо застосовувати при впровадженні у виробництво. Під час побудови сівозмін слід враховувати конкретні ґрунтово-кліматичні умови та економічні можливості господарства, доцільність вирощування кожної культури, що користується на ринку значним попитом. Тому в сучасних умовах структура посівів в сівозміні може суттєво змінюватись залежно від потреб ринку в зерні.

Важливою теоретичною основою побудови сівозміни є плодозміна, тобто щорічна або періодична зміна культур у полях сівозміни, що різняться між собою біологічними властивостями та агротехнікою вирощування. Використання принципів плодозміни дає змогу найбільш повно реалізувати біологічний потенціал продуктивності всіх сільськогосподарських культур, що наявні в сівозміні, та забезпечити збереження родючості ґрунту.

В Державній установі Інститут зернових культур НААН було проведено низку довгострокових досліджень із вивчення різних типів та видів сівозмін. В результаті проведених наукових досліджень встановлено допустимі нормативи періодичності вирощування культур на одному і тому самому полі:

• для озимого і ярого ячменю, вівса, гречки — через один рік;
• для озимої пшениці, проса — не менше ніж через два роки;
• для кукурудзи в сівозміні або на тимчасово виведеному із сівозміни полі –— протягом двох-трьох років;
• для соняшника – не менше, ніж через п’ять, а найкраще через сім чи вісім років.

Для оптимізації умов росту, розвитку рослин та формування високого врожаю за розміщення в сівозміні кожна культура має бути забезпечена найбільш сприятливими попередниками.

Озимі зернові культури традиційно складають значну частину зернового клину в кожній зоні вирощування. Це, насамперед, пшениця озима, 60–70 % посівів якої бажано розміщувати по кращих попередниках. Найкращими попередниками є культури раннього строку збирання, які раніше звільняють площу і в меншій кількості використовують запаси продуктивної вологи.

Безумовно, чорний пар є найкращим попередником для пшениці озимої і його обов’язково впроваджувати в зоні недостатнього зволоження. Слід враховувати, що застосування в сівозміні замість чорного пару  зайнятого пару негативно впливає на врожайність, а в посушливі роки обумовлює значне зменшення врожаю зерна. До кращих непарових попередників під озиму пшеницю відносять горох, кукурудзу на зелений корм, до задовільних — гречку, просо, кукурудзу на силос. Сьогодні ранні зернобобові культури, що вчасно зібрані, є серед пріоритетних попередників під озимі культури. На жаль, попередники, що пов’язані з вирощуванням культур на кормові цілі в більшості господарств — через відсутність тваринництва — майже не вирощуються. 

Серед озимих зернових культур значні площі посіву займає й ячмінь озимий. Основну частину його посівів бажано розміщувати після кращих попередників, якими є зернові бобові культури, картопля, багаторічні бобові трави. Близько 25–30 % посівів можна розміщувати після непарових попередників, серед яких найбільш ефективними є соя та однорічні культури пізнього строку збирання. Ячмінь озимий розміщують також після кукурудзи на зелений корм та силос.

Враховуючи високу врожайність кукурудзи, її конкурентну здатність на ринку зерна, останніми роками відзначалася тенденція до розширення площі посівів цієї культури (звісно, війна внесла свої корективи, і зростання площ під кукурудзою дещо уповільнилося). Частка кукурудзи в усіх районах вирощування може зростати до 40–50 %. У структурі посівів кукурудза на зерно не повинна займати менше 20–25 % площі. Для формування високої продуктивності кукурудзи склад попередників також має важливе значення. Кращими попередниками для неї в сівозмінах є зернобобові, особливо соя, задовільними є ранні ярі зернові та кукурудза. Ця культура задовільно переносить і повторні посіви протягом 3–4 років. У районах північного Степу найпродуктивніше розміщення кукурудзи після озимих культур та сої.

Особливо важливим фактором впливу на продуктивність культур є застосування в сівозміні як ранніх, так і пізніх бобових культур таких, як горох та соя, які завдяки бульбочковим бактеріям залучають азот з повітря у живлення рослин, що вирощуються в сівозміні. Якщо вдало поєднати ці бобові культури в сівозміні, можливо значно покращити для рослин поживний режим азоту. Тільки ефективні сівозміни із введенням бобових культур і широке використання пожнивних решток в поєднанні з раціональною кількістю мінеральних туків можуть компенсувати недостатнє внесення органічних добрив та гарантувати формування високих урожаїв.

Частка ячменю в сівозміні не повинна перевищувати 20–2 5% у групі зернових культур. Ячмінь досить чутливий до внесення добрив. Ця культура підвищує врожай, як від внесених добрив, так і від їх післядії. Ячмінь дуже добре відзивається на післядію добрив, внесених під попередник. Так, за одержаними даними післядія добрив забезпечує підвищення врожаю цієї культури. Ячмінь доцільно розміщувати після сої, кукурудзи на зерно. Незадовільними попередниками для нього є ярі колосові культури.

У районах недостатнього зволоження необхідно обов’язково оптимізувати площі посівів соняшнику відповідно науково обґрунтованим рекомендаціям. Це можливо якщо дана культура займатиме в структурі сівозміни не більше 20–25 %. При цьому сівозміна повинна складатися, як мінімум з п’яти, а максимум — восьми і більше полів. Соняшник є найгіршим попередником для інших культур, тому після нього необхідно розміщувати парове поле, що дає можливість поновити запаси вологи, очистити поле від бур’янів, хвороб і шкідників.

Проте у виробництві досить часто після ранньостиглих сортів і гібридів соняшника розміщують озимі культури. Але за такого розміщення озимі культури часто мають слабо розвинені рослини, в першу чергу, через низькі запаси вологи і недостатню кількість поживних речовин. Озимі посіви навіть при вдалій перезимівлі та необхідних запасах вологи, що накопичились в осінньо-зимовий період, потребують навесні своєчасного виконання всіх агротехнічних заходів, особливо внесення необхідних доз азотних добрив, що сприятиме швидкому формуванню задовільної вегетативної маси озимих рослин. Проте, внесення підвищених (згідно відповідних розрахунків) доз мінеральних туків потребує додаткових великих витрат коштів.

У виробництві є приклади вдалого використання після соняшника сорго зернового. Завдяки низькому транспіраційному коефіцієнту та добрій здатності рослин сорго засвоювати поживні речовини з ґрунту, ця культура формує врожай в межах 3,5–4,5 т/га. Вирощування інших зернових культур після соняшника не завжди дасть такого рівня врожаю, що забезпечить значну рентабельність їхнього вирощування. За такого розміщення культур необхідно впроваджувати найбільш ефективну систему удобрення цієї ланки сівозміни.

Регулювання концентрації в сівозмінах і структурі посівних площ зернових і технічних культур допускає значний їхній діапазон, який залежить від спеціалізації господарств і дозволяє впроваджувати сівозміни з відповідним набором культур (таблиця). Оптимальним співвідношення між ярими культурами в структурі посівів зернових традиційно вважається 1:1. Проте набір та співвідношення зернових культур в сівозмінах може коливатися залежно від спеціалізації кожного господарства. Слід враховувати, що у великих спеціалізованих господарствах доцільно впроваджувати багатопільні сівозміни з економічно вигідними культурами. Для фермерських господарств, де кількість оброблюваної землі обмежена, краще застосовувати зерно-просапні сівозміни з невеликим набором культур і коротким строком ротації, за збільшення частки зернових до 70–80 %.

Рекомендована структура посівних площ для аграрних господарств зони Степу (на основі одержаних результатів досліджень), %  (затверджена постановою № 164 Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 р.)

* можливе, але небажане розширення площі посівів соняшнику за умови сприятливих гідротермічних умов і повного виконання агротехнологічних вимог технології вирощування

Зростання продуктивності сівозмін до максимального рівня досягається завдяки 70–80 % насиченню зерновими, серед яких — озимі, кукурудза та інші колосові культури. Насичувати сівозміни зерновими рекомендується за рахунок збільшення питомої ваги кукурудзи та озимини і меншою мірою ярими колосовими культурами.

Отже, для підвищення ефективності аграрного виробництва всі зусилля товаровиробників мають бути спрямовані на розробку, вдосконалення та впровадження науково обґрунтованих сівозмін у поєднанні з ефективними системами удобрення та обробітку ґрунту і сучасними адаптивними технологіями вирощування, що підвищить стабільність землеробства та забезпечить отримання високоякісної продукції рослинництва.

Л. Десятник, Ф. Льоринець, С. Артеменко, І. Ліб, ДУ Інститут зернових культур НААН