Рідкі листкові добрива із міддю для зернових культур — коли доречні

Головною перевагою рідких добрив з міддю є легка доступність цього елемента для швидкого поглинання рослинами з ознаками дефіциту, що допомагає знизити ризики вилягання та сприйнятливості до ріжків.

Хоча мікроелементи, порівняно з макроелементами, потрібні рослинам у невеликих кількостях, вони не менш важливі для здоров’я та продуктивності культур. Так, гострий дефіцит міді може призвести до серйозних втрат урожаю та слабких рослин. Це проблема актуальніша для полів з інтенсивним вирощуванням зернових, оскільки винесення поживних речовин урожаєм є високим щороку.

Вважається, що за ґрунтового внесення мідь зберігається у землі тривалий час  – протягом багатьох років залежно від норми внесення та характеру ґрунту для «закріплення» міді. При цьому мідь, як і цинк, нерухома у ґрунті, і її рух через дифузію до коріння обмежений. Поглинання міді з ґрунту рослиною значною мірою також залежить від того, як коріння «шукає» мідь у ґрунті (перехоплення коренів). На практиці це означає, що мідне добриво та насіння повинні перебувати в безпосередній близькості – в межах двох сантиметрів, а ґрунтові умови мають сприяти поглинанню добрива, тобто, гарне зволоження ґрунту без посухи чи заболочування.

Однак, ідеальні умови в полі складаються рідко, тому історія внесення не є надійним орієнтиром доступності цього елемента для рослин у подальшому часі.

Сезонні умови, як посушливі, так і дуже вологі, можуть суттєво вплинути на поглинання міді з ґрунту. Програма живлення також має значення. Наприклад, якщо культура має дефіцит азоту – важливий фактор транслокації елементів, то цей дефіцит поширюється і на мідь через погане її перенесення зі старих тканин у молоді.

Посушливі умови часто пов’язані з обмеженим доступом міді, особливо у верхніх шарах ґрунту, схильних до висихання. Недолік ґрунтової вологи обмежує надходження міді в корені (шляхом дифузії) та активність коренів у пошуках цього елемента.

Зернові культури, зокрема пшениця, ячмінь та овес, чутливі до дефіциту міді, що візуально діагностується, як правило, вже у важких випадках. Серйозні симптоми дефіциту міді у злаків зазвичай викликають відмирання кінчиків листя та його скручування. Затримка колосіння, порожні або частково заповнені колоски та раннє старіння вказують на те, що збитків уже завдано.

Найпоширеніший легкий або помірний дефіцит міді, який найчастіше упускають з уваги, є проблеми з ростом або порушенням фотосинтезу (знебарвлення кінчиків листя) пов’язують із погодними умовами чи хворобами. Проте прихований «мідний голод» у зернових, хай і в легкій формі, може призвести до недобору врожаю до 20 %.

У разі підтвердження дефіциті міді час проведення підживлення по листку дуже важливий. Наприклад, для пшениці рання стадія виходу в трубку є критичною щодо забезпечення міддю, бо на стеблі потім формується пилок. Мідь забезпечує високий рівень фертильності пилку, зводячи до мінімуму ймовірність зараження ріжками.

Для лікування важкого дефіциту міді стануть в нагоді три позакореневі обробки міддю: перша — за пізнього кущення, друга — перед виходом у трубку, третя — через 7-10 днів після другого застосування (коли йдеться про серйозну ситуацію).

За матеріалами www.agronomist.com