Пшениця озима в Україні: хвороби, моніторинг, стратегія догляду

Зерновим колосовим культурам суттєву шкоду завдають понад двадцять хвороб. Недобір урожаю зерна від збудників хвороб може становити 12–30 %, а в роки епіфітотії — до 50 % і більше. Негативний вплив хвороб багатобічно і по-різному проявляється залежно від способів розповсюдження, джерел зараження, фази розвитку культури і погодних умов.

Існує думка, що поширення і шкідливість хвороб пов’язані, насамперед, із погодними умовами, які склалися. Відмічено також, що навіть у посушливих умовах різкі перепади температур в денні та нічні часи провокують поширення багатьох хвороб, зокрема таких як: септоріоз; гельмінтоспоріоз; фузаріоз та ін.

У весняний період хлібні злаки уражуються великою кількістю хвороб, серед яких найбільш чисельні грибні, до яких належать: кореневі гнилі; борошниста роса; септоріоз; піренофороз та іржасті хвороби.

Кореневі гнилі. На пшениці озимій розрізняють декілька видів кореневих гнилей: гельмінтоспоріозну (збудник Helminthosporium sativum Pamel., King Bakkel); фузаріозну (збудники Fusarium culmorum Sacc., Fusarium avenaceum Sacc., Fusariumoxysporium Schlecht, Fusarium sporotrichiella Bilai, Fusarium graminearum Shwabe); офіобольозну (збудник Ophiobolus graminis Sacc.); ризоктоніозну (Rhizoctonia cerealis Vander Hoeven) та церкоспорельозну прикореневу гниль (збудник Рseudocercosporella herpotrichoides Fron) та ін. Деякі з них можуть знищувати третину, половину і навіть більше врожаю пшениці озимої. Вони є одними із найбільш поширених і шкодочинних хвороб хлібних злаків. Ареал їхнього розповсюдження практично збігається з ареалом вирощування колосових культур. Кореневі гнилі належать до еколого-паразитних захворювань. Їхніми збудниками є факультативні патогени, які уражують рослини ослаблені внаслідок несприятливих умов вирощування.

Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль (темно-бура плямистість). Хвороба поширена переважно в степовій і лісостеповій зонах. Інтенсивний розвиток захворювання відбувається в посушливі роки. На корінцях і листках проростків пшениці з’являються дрібні темні плями, які згодом розростаються в довжину до 1,5 см, у центрі темно-бурі або темно-сірі, по краях — бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється оксамитовий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба. Збудником хвороби є гриб Cochliobolussativus Drechslerex Dastur (анаморфа: Drechslera sorokiniana Subram.&Jain), який належить до царства Fungi, відділу Ascomycota, порядку Dothideales. Сумчаста стадія в циклі розвитку патогена майже втрачена. Гриб пристосований до паразитизму за умов теплої і сухої погоди. У період тривалої посухи на ослаблених рослинах хвороба викликає порушення фізіологобіохімічних процесів. Це призводить до зниження зернової продуктивності рослин і погіршення якості зерна. Нерідко патоген уражує колоски, проникає в перикарпій та ендосперм, спричиняючи побуріння зародка, зерно утворюється щупле. Такі симптоми називають чорним зародком. Гельмінтоспоріум також може викликати ураження листя — темно-буру плямистість.

Фузаріозна коренева гниль. Зовнішні ознаки хвороби дуже схожі з ознаками звичайної кореневої гнилі. Збудниками фузаріозної кореневої гнилі є сумчасті гриби із роду Gibberella: G. Zeae Petch. (Fusarium graminearum Schwabe), G. Avenaceae Cook (анаморфа: F. Avenaceae Sacc.), G. fujikuroi Wollenw (анаморфа: F. moniliforme J. Sheld.), Haematonectria haematococca Samuel&Rossman (анаморфа: F. Solani App. et Wr.) та інші, які належать до відділу Ascomycota, порядку Hypocreales і мітоспорові гриби із роду Fusarium: F. culmorum Sacc., F. Oxysporum Sch., F. sporotrichiella Bilaivar., F. sporotrichoides Bilai та ін. Більшість збудників фузаріозної кореневої гнилі у період вегетації рослин спричиняють фузаріоз колоса. Тому, розподіл хвороби на фузаріозну кореневу гниль і фузаріоз колоса вважається умовним.

Ця коренева гниль поширена повсюдно, де вирощують озиму та яру пшениці. На сходах хвороба проявляється у вигляді побуріння первинних та вторинних корінців, підземного міжвузля, на яких утворюються бурі або коричневі смужки, які пізніше збільшуються і частково зливаються. У більш пізні фази розвитку рослин хвороба проявляється в нижній частині стебла у вигляді побуріння тканини, на якому, у вологу погоду, утворюється рожевий наліт. У хворих рослин стебла стають білими, часто з рожевим розмитим малюнком на нижній частині листя та міжвузлях.

Офіобольозна коренева гниль. Хвороба здебільшого поширена в районах із достатнім зволоженням (у західному регіоні Поліської та Лісостепової зон), однак зареєстрована і в інших областях України в умовах підвищеної вологості та зрошування. Збудником хвороби є гриб Gaeumannomycesgraminis v. Arx. et H. Oliviervar. tritici J. Walker (син. Ophiobolus graminis Sacc.), анаморфа: Phialophora radicicolasensu Simonsen, який належить до відділу Ascomycota, порядку Phyllaphorales. Цей тип кореневої гнилі виявляється осередками. Найтиповішими ознаками хвороби є оксамитовий чорний наліт міцелію гриба на коренях і основі стебла, який легко знімається. Уражені органи спочатку буріють, пізніше чорніють і загнивають. Корені стають крихкими і ламкими, коренева система часто відпадає біля вузла кущення. Основне джерело — уражені рештки, на яких збудники зберігаються псевдоперитеціями і грибницею. Додатковим джерелом інфекції є хламідоспори та склероції, які навесні проростають і здатні заражати рослини.

Церкоспорельозна гниль (ламкість стебел, очкова плямистість). Збудниками хвороби є сумчасті гриби з роду Oculimacula: O. yallundae Crous& W. Gams (син. Mollisiayallundae P. Karst), анаморфа: Helgardia herpotrichoides Crous& W. Gams і O. Acuformis Crous& W. Gams (син. M. acufortis P. Karst), анаморфа: H. acuformis Crous& W. Gams, які належать до царства Fungi, відділу Ascomycota, порядку Helotiales. Хвороба поширена повсюдно, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, у Степу на зрошенні, особливо в роки з холодною сирою осінню, м’якою з відлигами зимою і дощовою прохолодною весною.

Проявляється у вигляді плямистості на колеоптиле і основі стебла. Уражена тканина руйнується, стебла викривлюються, надломлюються, вилягають. На повздовжньому розрізі стебла всередині соломини утворюється сірий пушок. Недобір урожаю залежно від інтенсивності розвитку хвороби та фази, у якій відбулося зараження рослин, може сягати 30 % і більше.

Перші ознаки хвороби можна визначити за еліпсоподібними світлими плямами з коричневою облямівкою на прикореневій частині рослини. За інтенсивного розвитку цієї хвороби на пшениці плями перетворюються на кільце, яке оперізує стебло рослини. Тканини культури в ураженому місці швидко заповнюються грибницею. У період наливу зерна, під вагою налитого колоса, рослини пшениці починають ламатися і посіви вилягають. Унаслідок ураження фузаріозною кореневою гниллю пшениці збільшується кількість неповноцінних, щуплих зернівок, що складають 1/3 урожаю.

Шкодочинність усіх типів гнилей проявляється також у погіршенні посівних якостей насіння пшениці, що призводить до втрати врожаю.

Борошниста роса (Erysiphe graminis DC. f. sp. tritici Em. Marchal), джерелом інфекції є рослинні рештки. Відомо, що зараження рослин можливе за широких температурних меж, від 3 до 30 ºС (оптимальна температура — 14–17 ºС), за вологості повітря 50–100 %. Інкубаційний період хвороби триває, залежно від погодних умов, 3–12 днів. Ураження рослин хворобою відбувається у період осіннього кущення культур. Інтенсивніше вона розвивається на загущених посівах та за ранніх строків сівби. Спочатку на листі з’являються матові плями, потім утворюється білий павутиноподібний наліт. Пізніше наліт ущільнюється, утворюючи ватоподібні подушечки.

Хвороба поширена в зонах вирощування зернових колосових культур. Поступово наліт поширюється на верхні яруси листя рослин і навіть колос. Потім наліт ущільнюється, набуває сіро-жовтого кольору і на ньому формуються клейстотеції у вигляді чорних цяток.

Шкодочинність хвороби полягає у зменшенні асиміляційної поверхні листя, що уповільнює розвиток рослин. Хвороба призводить до зменшення кількості й маси зерен та не повного наливу зерна. За сильного розвитку хвороби зменшується кущистість рослин, передчасно засихає листя і підгони, затримується колосіння, виникає пустоколосість і плюсклість зерна. В зерні зменшується вміст сирої клейковини, білка і крохмалю. Недобір урожаю унаслідок ураження борошнистою росою становить 10–15 %, а в роки епіфітотій сягає 30 %.

Серед іржастих захворювань проявляється бура, стеблова та жовта іржа. Найбільш поширена — бура іржа (Puccinia recondite Rob. Et Desmf. sp. tritici Eriks.) — це домінантна серед іржастих хвороба зернових культур у нашій зоні. Основні джерела інфекції — уражені бурою іржею посіви зернових, насамперед — пшениці та ряд бур’янів, зокрема — пирій повзучий, від яких восени спочатку уражується падалиця, а потім посіви озимих уражує переважно листя і листкові піхви, на яких утворюються дрібні округлі оранжеві уредопустули, хаотично розміщені на листковій поверхні. Уредоспори можуть переноситися вітром на значні відстані та є істотним джерелом інфекції. Зараження пшениці відбувається лише за наявності краплинної вологи і температури 20…25 оС. Шкодочинність її полягає у зменшенні асиміляційної поверхні та вмісту хлорофілу, посиленні транспірації та дихання рослин, що призводить до порушення водного балансу і передчасного відмирання листя та щуплості зерна. Ураження молодих рослин восени затримує утворення коренів та стебел, що призводить до зниження зимостійкості. У зв’язку зі зменшенням вмісту в зерні уражених рослин глютенінових компонентів з низькою молекулярною масою через дію хвороби, знижується якість борошна.

Шкодочинність бурої іржі залежить від тривалості та сили епіфітотії. У свою чергу тривалість та сила епіфітотії залежить від ступеня сприйнятливості сорту та погодних умов, які складаються в період розвитку хвороби. Втрати урожаю, за ураження до 40 % становлять 0,3–0,4 т/га, а понад 40 % перевищують 1,0 т/га, максимальні втрати врожаю можуть сягати до 30 %.

Стеблова (лінійна) іржа. На пшениці збудником є гриб Рuccinia graminis Ptrs. f. sp. tritici Eriks.et Henn. Хвороба найбільш розповсюджена і дуже шкідлива у західних областях України, там, де є достатнє зволоження. За сильного її розвитку недобір урожаю може складати 60–70 %. Прояв хвороби може спостерігатися вже в період сходів кульури, але максимального розвитку вона набуває у фазу цвітіння – молочно-воскової стиглості зерна. Симптоми проявляються на стеблах, листі, піхвах, остюках та колоскових лусочках у вигляді іржасто-бурих порошистих подушечок — уредопустул із спорами збудника. Пустули, особливо на стеблах, розташовані лінійно, і прориваючи епідерміс, зливаються у смужки.

Жовта іржа, збудник — Puccinia striiformis Wesst, уражує пшеницю, ячмінь та злакові трави. Хвороба зустрічається повсюдно, особливо в останні роки через зміни клімату. Оптимальними умовами для збудника є прохолодна погода з високою вологістю. Спори проростають за температури 11…13 °С та 100%-ї вологості, а вже за температури 20 °С і вище розвиток хвороби стримується. Розповсюдженню збудника сприяють м’яка зима, вологі прохолодні весна та початок літа. Хвороба проявляється на листі, піхвах, інколи на поверхні зерна у вигляді дрібних порошистих подушечок — пустул лимонно-жовтого кольору, які пунктирно-лінійно розташовуються на листі між жилками, утворюючи вузькі або широкі смужки. Жовта іржа спочатку проявляється на нижньому листі з послідуючим переходом на верхні його яруси. За сильного ураження листя всихає, а посіви мають жовте забарвлення.

Септоріоз. В Україні в основному поширені два види септоріальних грибів. Це септоріоз листя — Septoria tritici Rob.et. Desm. та септоріоз колосу — Septoria nodorum Berk, які поширені в усіх зонах вирощування пшениці.

Особливо високої інтенсивності септоріоз набуває за умов тривалої вологої та вітряної погоди і рясних опадів. Перші ознаки септоріозу за сприятливих погодних умов, можна виявити восени під час сходів на листі у вигляді жовтих плям, які поступово буріють, а потім темніють. Пікніди найчастіше утворюються на нижньому ярусі листя пшениці, яке лежить на поверхні ґрунту. Збудники септоріозу уражують рослини на всіх фазах розвитку, але найбільшої шкоди вони завдають в період трубкування – колосіння (S. tritici), або колосіння – цвітіння (S. nodorum) і проявляються у вигляді плямистостей. Septoria tritici проявляється на стеблах, листках та їхніх піхвах у вигляді бурих чи світло-бурих плям, що розростаючись зливаються, внаслідок чого листки поступово втрачають зелений колір і засихають. На стеблах пікніди утворюються рідко. Septoria nodorum уражує стебла, листя та колоскові луски. З колоскових лусок хвороба розповсюджується на зерно, яке не має чітких симптомів ураження, але відрізняється від здорового меншою масою та щуплістю.

Оптимальна температура для розвитку хвороби — 14…25 °С. Інтенсивному розвитку септоріозу сприяють часті дощі та відносна вологість повітря 80 % і вище. Інкубаційний період розвитку 6–12 і більше діб залежно від погодних умов і стійкості сорту. Коли відносна вологість повітря нижче 85 %, утворення пікнід і споруляція гриба не відбувається.

Шкодочинність захворювання характерна тим, що уражені рослини відстають у рості, листя на них часто всихає, колосся недорозвинене, зерно щупле, що призводить до зниження врожаю до 20 % та погіршення посівних якостей насіння.

Піренофороз або жовта плямистість. Збудник — сумчастий гриб Pyrenospaera tritici-repentis Drechsler (Drechslerа tritici-repentis Drechsler). Перші ознаки хвороби проявляються весною на молодому листі рослин, яке розташоване близько до поверхні ґрунту, у вигляді світло-коричневих округлих плям з обох сторін листя. Далі, за наявності вторинної інфекції, на листі пшениці проявляються типові ознаки хвороби у вигляді темно-коричневих крапок, навколо яких утворюється хлоротична облямівка. Згодом ці крапки перетворюються в темні плями з нерівними краями і жовтуватою облямівкою із подальшим їхнім збільшенням і перетворенням у некротичні плями, які іноді займають до 1/2 площі листової пластини. Уражене листя, починаючи від верху, за сприятливих умов, швидко відмирає і засихає. Окрім пшениці цей гриб уражує жито, ячмінь, тритикале та дикоростучі злаки.

Інфекція зберігається на рослинних рештках більше року. Найбільша кількість сумкоспор поширюється у березні-квітні. Для цього достатньо невеликої кількості вологи або роси в нічний час.

Шкодочинність хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, маси 1000 зерен та ін.

Альтернаріози. Гриби роду Alternaria заселяють насіння в період вегетації рослини в полі й аж до збирання врожаю. Зараження відбувається у період цвітіння, молочної та молочно‑воскової стиглості хлібних злаків. Гриб є однією з причин розвитку чорного зародка. Зернові культури уражуються альтернаріозом повсюдно. Шкодочинність останнього безпосередньо залежить від кліматичних умов, за яких відбувалося дозрівання зерна, та умов зберігання. За порушення нормальних умов зберігання альтернаріоз може викликати пліснявіння насіння і зниження його посівних якостей. Також слід враховувати, що деякі види альтернаріозу здатні утворювати токсини, які можуть бути небезпечними не лише для людей і тварин, але й мати негативний вплив на насіння і проростки, тим самим впливати на ріст, розвиток і продуктивність рослин.

Захисні заходи у весняний період:

Обов’язкове протруювання насіння перед висівом (бажано інсектофунгіцидом);

Своєчасне внесення фунгіцидів для знищення запасу інфекції збудників хвороб (восени якомога пізніше та весною, якомога раніше);

Весняне боронування посівів (закриття вологи та знищення запасу інфекції після зими на відмерлих рештках);

Весняно-літнє внесення фунгіцидів.

Попередити втрати урожаю від хвороб неможливо без використання інтегрованої системи захисту рослин, яка базується на раціональному поєднанні організаційно-господарських, агротехнічних, імунологічних, хімічних та інших заходах: дотримання сівозмін; вибір кращих попередників (чорні і зайняті пари, багаторічні трави, зернобобові, кукурудза на зелений корм); дотримання технологій обробітку ґрунту, що забезпечить сприятливий водний режим для рослин, знищення бур’янів — резерваторів хвороб; збалансоване внесення мінеральних добрив; використання сортів, стійких до хвороб; уникнення ранніх строків сівби; дотримання рекомендованих норм висіву, залежно від попередника.

Основним методом захисту озимих зернових культур, поки що залишається хімічний метод: обов’язкове протруєння насіння; обприскування посівів фунгіцидами (за розвитку хвороби вище ЕПШ).

За даними Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України