Особливості вирощування кукурудзи на зерно у степовій зоні

Насиченість сівозмін кукурудзою в умовах північної частини Степу допускається до 40 %, у південній частині Степу – до 30 %. У спеціалізованих сівозмінах можливе насичення до 50 % і більше за відповідних систем удобрення, обробітку ґрунту та захисту рослин.

Розміщення кукурудзи після кращих попередників сприяє поліпшенню водного режиму ґрунту, мобілізації поживних речовин, зменшенню забур’яненості посівів і, в кінцевому результаті, — досягненню стабільного рівня врожайності. За вирощування кукурудзи в Степу разом із агротермічними факторами винятково важлива роль належить умовам зволоження, які суттєво впливають на продуктивність культури. Добрими попередниками для кукурудзи на зерно в цій зоні є пшениця озима після чорного і зайнятого пару, зернобобові, а задовільними – ранні ярі зернові колосові, кукурудза на зерно, силос і зелений корм. Незадовільними попередниками в регіоні для кукурудзи вважаються соняшник, сорго та суданська трава.

В окремих випадках, якщо в господарстві відсутня можливість раціонально розмістити посіви кукурудзи по добрих та задовільних попередниках, як виняток, частково її посіви можна розміщувати після незадовільного попередника, зокрема соняшнику. Проведені в ДУ ІЗК НААН експериментальні дослідження доводять можливість істотного підвищення рівня врожайності кукурудзи після соняшника за умов поліпшення умов росту, розвитку і формування продуктивності завдяки оптимізації системи удобрення посівів. При цьому технологія передбачає використання в якості попередника скоростиглих гібридів соняшнику для раннього звільнення поля та забезпечення більш тривалого періоду накопичення вологи. Технологія вирощування кукурудзи після соняшнику дає змогу отримати врожайність зерна кукурудзи на рівні 5,5–6,0 т/га.

Норми внесення мінеральних добрив під посіви кукурудзи застосовують із урахуванням забезпеченості орного шару ґрунту рухомими елементами живлення та середнього виносу макроелементів із урожаєм основної і побічної продукції.

У традиційній системі землеробства зональна система удобрення кукурудзи поділяється за терміном внесення на основне, припосівне і підживлення. Раціональні системи застосування туків у степовій зоні формуються, як правило, на основі використання помірного удобрення дозою N₆₀P_45–60K₃₀, в тому числі восени – N_40–45P₄₅K₃₀, навесні під час сівби – P_10–15 та в підживлення – N_15–20.

У посушливих умовах степової зони найбільша ефективність основного внесення мінеральних добрив забезпечується у разі їхнього внесення восени під основний обробіток ґрунту.

Прикореневе підживлення кукурудзи на початкових фазах розвитку мінеральними туками в дозі N15–20 в умовах нестабільного зволоження, за даними ДУ ІЗК НААН, є недостатньо ефективним, тому його рекомендується замінити на більш технологічне позакореневе підживлення рослин у фазі 6–7 листків карбамідом (5 % розчин, 300 л/га) сумісно з комплексними препаратами макро- і мікродобрив у хелатній формі (Квантум-кукурудза, Реаком-СР-кукурудза, Розасоль, Наномікс-кукурудза та ін.), що зумовлює підвищення адаптивності рослин кукурудзи до підвищених температур і забезпечує одержання приросту врожайності зерна на 10–12 %.

Зазначимо, що соняшник виносить з ґрунту на формування 1 тонни насіння в середньому 40–42 кг азоту, 8–10 кг фосфору і 60–62 кг калію. Тому, за вирощування кукурудзи після соняшнику за середньої забезпеченості ґрунту поживними речовинами, необхідно вносити під основний обробіток ґрунту повне мінеральне добриво із розрахунку N60–90P45–60K45.

Особливістю технології вирощування кукурудзи після соняшнику є застосування диференційованої системи позакореневих азотних та азотно-мікроелементних підживлень рослин: перше – у фазі 5–6 листків у рослин кукурудзи баковою сумішшю 5 % розчину карбаміду (10 кг/га препаративна форма + 190 л/га вода) і хелату цинку (1,5 л/га) та друге – у фазі 8–9 листків культури – баковою сумішшю 5 % розчину карбаміду (20 кг/га + 380 л/га вода) і комплексного мікроелементного препарату Квантум-кукурудза (3,0 л/га).

Обробіток ґрунту є одним із базових та найвитратніших елементів технології вирощування кукурудзи. За допомогою основного обробітку ґрунту регулюється водний, температурний, поживний, повітряний режими та вологоємкість ґрунту, що особливого значення набуває за посушливих умов вирощування.

Дослідженнями ДУ ІЗК НААН встановлено, що кукурудза дуже реагує на глибину основного обробітку ґрунту. Тому, в першу чергу, розміщувати її слід на полях, де проведено обробіток на глибину 25–27 см або щонайменше – на 20–22 см.

У разі планування вирощування кукурудзи після соняшнику необхідно застосовувати вчасний і стислий строк збирання попередньої культури та післязбиральне, без розриву в часі, дискування післяжнивних решток важкими дисковими боронами у два сліди. Для кращого їхнього подрібнення дискування доцільно замінити на обробіток стерні мульчувачами різних типів вітчизняного або іноземного виробництва. Даний агрозахід дає змогу краще подрібнити післяжнивні рештки з одночасним загортанням їх у ґрунт. Проведення зяблевої оранки доцільно проводити за зниження середньодобових температур в ІІ–ІІІ декадах жовтня на глибину 25–27 см для зменшення непродуктивних витрат вологи внаслідок випаровування.

Весняний передпосівний обробіток ґрунту передбачає максимальне збереження вологи, створення пухкого посівного шару на зораних площах. Ранньовесняне закриття вологи і вирівнювання ґрунту здійснюють за настання його фізичної стиглості. Вирівнювання проводять під кутом 45–50 ° до напрямку основного обробітку з використанням вирівнювачів ВП-8, ВПН-5,6 або шлейф-борін ШБ-2,5.

Погано вирівняна поверхня ґрунту зумовлює за сівби різну глибину загортання насіння, що в свою чергу сприяє одержанню недружних, а в окремих випадках, зріджених сходів культури. Недружні сходи кукурудзи зумовлюють різний розвиток рослин у посіві. Відставання у розвитку на один листок від розвитку більшості рослин спричинює зниження індивідуальної продуктивності таких рослин на 25–30 %, а відставання на два листки – на 50–70 %, що може суттєво знизити загальну зернову продуктивність посіву.

В степовій зоні з метою сталого виробництва і надійного визрівання зерна, а також скорочення витрат енергії і палива на збирання і післязбиральну доробку врожаю необхідно дотримуватись орієнтовного співвідношення різних біотипів кукурудзи. Збільшення в структурі посівів кукурудзи ранньостиглих та середньоранніх гібридів до 50–60 % сприяє скороченню енерговитрат на сушіння зерна і насіння та дає можливість раніше звільнити поле від кукурудзи для основного обробітку ґрунту (табл. 1).

Таблиця 1. Структурний склад гібридів кукурудзи для вирощування в зоні Степу

У господарствах Степу для забезпечення стабільної продуктивності кукурудзи в роки з різним зволоженням вегетаційного періоду під час сівби доцільно використовувати 50 % простих і 50 % трилінійних гібридів. У посушливих степових районах вирощування простих гібридів кукурудзи є менш доцільним, адже середня врожайність їхнього зерна в роки з недостатньою кількістю опадів, як правило, буде на 25–30 % нижчою, ніж у більш сприятливих за зволоженням Лісостепу або Поліссі, при цьому в посушливих умовах трилінійні гібриди будуть мати істотну перевагу за стабільністю врожаю.

Однією з основних умов підвищення врожайності кукурудзи є використання для сівби насіння лише районованих гібридів першого покоління з високими сортовими і посівними якостями.

Насіння кукурудзи зазвичай калібрують і протруюють на спеціальних заводах. Схожість насіння кукурудзи повинна бути не нижче 92 %. Спектр дії протруювачів, якими обробляють зерно, повинен відповідати наявним або прогнозованим проблемам фітосанітарного стану конкретного поля.

Проти пухирчастої і летючої сажок, пліснявіння, кореневих і стеблових гнилей насіння обробляють препаратами: Вітавакс 200 ФФ (2,5 л/т), Роялфло (2,5 л/т), Максим, (0,2 л/т).

Для захисту сходів культури від дротяників, несправжніх дротяників та інших ґрунтових шкідників застосовують препарати: Круїзер, (6 л/т), Пончо (3,5 л/т), Семафор (2 л/т), Форс Зеа (5,0 л/т) та інші.

Сумісне застосування протруйників фунгіцидної і інсектицидної дії та мікродобрива Реаком (3 л/т), згідно досліджень ДУ ІЗК НААН, підвищує енергію проростання і польову схожість насіння культури на 6–8 %. Ефективність хімічних протруйників і мікродобрив підвищується у разі їхнього застосування методом інкрустації, тобто із додаванням речовин, які покращують адгезію (прилипання препаратів до насіння).

Оптимальним строком сівби кукурудзи (за узагальненими даними науково-дослідних установ степової зони) є стійке прогрівання ґрунту до 10…12 °С на глибині загортання насіння (табл. 2).

Таблиця 2. Науково обґрунтовані середньобагаторічні строки сівби кукурудзи в зоні Степу

За сприятливих умов проростання насіння і відсутності бур’янів рання сівба кукурудзи (прогрівання ґрунту до 8…10 °С на глибині загортання насіння) має суттєву перевагу щодо пізніх стоків сівби. Як надто ранні, так і пізні строки сівби зумовлюють зниження врожаю зерна кукурудзи.

Спостереження показують, що за ранніх строків сівби у рослин кукурудзи цвітіння волотей настає раніше, ніж за пізніх, що дає змогу раннім посівам раціональніше використовувати запаси ґрунтової вологи та певною мірою зменшити ризик негативного впливу посушливих явищ на рослини культури впродовж другої половини вегетації.

Густота стояння рослин є одним із найважливіших елементів регулювання споживання води протягом вегетаційного періоду гібридів кукурудзи різних груп стиглості для забезпечення високого рівня їх зернової продуктивності в умовах недостатнього і нестійкого зволоження. Оптимальна густота стояння рослин кукурудзи на час збирання урожаю з урахуванням морфобіологічних особливостей гібридів та гідротермічних умов їх вирощування наведена в таблиці 3.

Таблиця 3. Оптимальна густота стояння рослин гібридів кукурудзи різних груп стиглості в зоні Степу, тис. шт./га

За розміщення кукурудзи після кращих попередників слід орієнтуватись на верхню межу густоти, а після інших – на нижню. Для компенсації зниження польової схожості насіння і відходу рослин внаслідок природної загибелі задана норма висіву насіння повинна перевищувати оптимальну густоту рослин на 15 %.

На полях із механізованим доглядом за посівами кукурудзи, норму висіву варто збільшувати на 4–6 % в розрахунку на кожен механізований елемент догляду (боронування, міжрядний обробіток).

Догляд за посівами створює сприятливі умови для одержання дружних сходів кукурудзи, дає змогу утримувати посіви в чистому від бур’янів стані, а також зберегти вологу в посівному і орному шарах ґрунту.

Згідно даних Інституту захисту рослин НААН, бур’яни здатні знизити врожайність кукурудзи на 20–70 %, а за їхньої маси в посіві понад 5 кг/м² культура не утворює качанів. Вибір стратегії контролювання бур’янів, як правило, залежить від кількості і видового складу шкодочинних об’єктів, динаміки їх появи у до- і післясходовий періоди.

За механізованого догляду кількість до- та післясходових боронувань істотно залежить від рівня забур’яненості посівів кукурудзи. Запізнення з боронуванням до появи сходів може призвести до пошкодження проростків кукурудзи (колеоптиль) боронами чи гусеницями трактора, а за порушення технології післясходового боронування має місце присипання рослин землею та травмування листкового апарату. Досходове боронування посівів здійснюють, як правило, через 4–5 діб після сівби упоперек рядків або ж по діагоналі середніми зубовими боронами БЗС-1,0 (маса секції 24–26 кг) чи пружинними – ЗБР-24 в агрегаті з гусеничними тракторами. Боронування по сходах кукурудзи проводять у фазах 2–3 та 4–5 листків легкими або середніми боронами упоперек напрямку рядків при швидкості руху агрегату 4,0–4,5 км/год.

Міжрядні обробітки ґрунту регулюють його водно-фізичні властивості та сприяють знищенню бур’янів. Перший міжрядний обробіток посівів кукурудзи здійснюють у фазі 6–7 листків, використовуючи культиватори КРК-4,2, КРК-5,6 чи КРН-4,2, КРН-5,6, перші з них забезпечують більш якісне очищення посівів від бур’янів у міжряддях. В посівах, засмічених однорічними тонконоговими і двосім’ядольними бур’янами, користуються стрілчастими лапами шириною захвату 270 або 220 мм та лапами-бритвами – 165 мм. Долотоподібні робочі органи використовувати недоцільно. Для останнього міжрядного обробітку застосовують культиватори, укомплектовані стрілчастими лапами та загортачами. Стрілчасту лапу встановлюють на глибину 8 см, а загортачі – на 5–6 см.

Інтенсивна технологія вирощування кукурудзи на фоні ґрунтових і післясходових гербіцидів передбачає скорочення кількості механічних прийомів догляду, а на чистих полях – їх повне виключення. Проте висока потенційна засміченість ґрунту насінням бур’янів різних термінів проростання, стійкість окремих видів бур’янів до хімічних препаратів вимагає поєднання механічних і хімічних заходів догляду за посівами. Поряд з цим, враховуючи високу вартість гербіцидів і енергетичних засобів, при умові чіткого дотримання рекомендованих поєднань хімічних і агротехнічних заходів контролювання бур’янів, кількість механічних обробітків ґрунту в системі догляду за посівами можна скоротити.

У разі вирощування кукурудзи після соняшнику, догляд за посівами передбачає застосування ґрунтового (Харнес, КЕ – 2,5 л/га) і післясходового (Діален супер 464 SL, РК – 1,0 л/га) гербіцидів та проведення одного міжрядного механічного обробітку ґрунту (у фазі 5–6 листків у культури) на глибину 8–10 см, що поліпшує фітосанітарний стан посівів та сприяє зменшенню непродуктивного випаровування вологи внаслідок руйнування капілярів поверхневого шару.

Збирання урожаю кукурудзи є одним із найбільш відповідальних, складних і трудомістких процесів технологічного циклу. Біологічна стиглість зерна більшості гібридів кукурудзи настає за його вологості 30– 40 %. За такої вологості зерно повністю придатне для збирання, в ньому накопичується максимальна кількість сухої речовини, завершуються процеси, пов’язані з формуванням посівних якостей і технологічних властивостей зернівки.

Основним способом збирання врожаю товарної кукурудзи є комбайновий обмолот качанів у полі (за вологості зерна не вище ніж 30 %). Такий спосіб збирання кукурудзи є економічно доцільнішим, ніж збирання в качанах, при цьому в 1,8–2 рази зменшуються витрати праці та на 20–25 % витрати палива.

Враховуючи середньобагаторічні календарні строки сівби кукурудзи та середню тривалість вегетаційного періоду гібридів культури різних груп стиглості, прогнозований строк настання біологічної стиглості зерна, залежно від гідротермічних умов вирощування, календарно надходить, як правило, в Південному Степу на 01–05.08 (ранньостиглі гібриди), 10–15.09 (середньопізні гібриди), в Північному Степу – відповідно 15–20.08 – 15–20.09.

Ефективність вологовіддачі зерном кукурудзи істотно залежить від кількості обгорток на качані та діаметру його стрижня. Чим гібрид кукурудзи більш пізньостиглий, тим шар обгорток на качані, як правило, товщий і період дозрівання зерна триваліший, що зумовлює більш повільну віддачу ним вологи. Гібриди, які формують качани з тонким стрижнем, відрізняються інтенсивною вологовіддачею, швидше підсихають, що дуже важливо для збереження врожаю, особливо в районах з дощовою і прохолодною осінню.

На швидкість підсихання зерна істотно впливає також і його вологість. Тому при визначенні строків збирання доцільно враховувати середньодобову вологовіддачу, яка за даними ДУ ІЗК НААН становить 0,8–1,2 %, 0,5–0,7 % і 0,3–0,4 % за вологості зерна відповідно 35–40; 30–35 і 25–30 %. Інтенсивна вологовіддача зерна кукурудзи практично припиняється за умови зниження середньодобової температури повітря до 5–6 °С та підвищенні його відносної вологості до 80–90 %.

Зазначимо, що тривалість збирання гібридів однієї групи стиглості не повинна перевищувати 5–7 діб, запізнення зі збиранням призводить до істотних втрат урожаю. Так, за даними ДУ ІЗК НААН, втрати зерна кукурудзи на 10-й день від початку збирання становлять лише 4 %, на 20-й – збільшуються до 10, на 30-й – до 17, а на 35-й день – до 23 % від рівня сформованого врожаю.

Таким чином, висока врожайність і економічна ефективність виробництва кукурудзи – це, перш за все, науково обґрунтоване врахування біологічних особливостей культури та її екологічних вимог, а вже потім — ресурсів, строків й обсягів матеріальних вкладень, добір адаптованих засобів та досягнення високої якості робіт.

За матеріалами ДУ «Інститут зернових культур» НААН України