Менеджмент молочного періоду: як уникнути помилок?

«Здорові телята — запорука високих виробничих показників та гарантованих прибутків тваринницькому господарству», — хтось сприймає це вислів як заклішовану фразу, а дехто як заклик до виробничого вдосконалення та активних дій (саме таких фахівців набагато більше, що, погодьтеся, не може не радувати).

Що ж, зазвичай, відбувається на практиці? В гонитві за фінансовими показниками господарства молочного напряму виробництва (наразі мова піде самі про ці підприємства) дуже часто відходять від рекомендацій фахівців щодо вирощування молодняку та забувають, що факт виробничого успіху нерозривно пов’язаний не тільки з годівлею чи умовами утримання, а і з правильним менеджментом цієї технологічної групи тварин (рис. 1). 

Грамотний менеджмент випоювання… або Працювати «як раніше» вже не вийде!

Базових принципів утримання молодняку не так вже і багато, і як сказали в одному з вітчизняних господарств, їх можна буквально перерахувати на пальцях однієї руки. Так то воно так, утім нехтування одного з них може призвести до непоправних виробничих наслідків, а з метою мати здорове високопродуктивне стадо можна взагалі попрощатися. Тож, розглянемо базові принципи догляду та утримання телят по порядку…

Як відомо, здоров’я корови закладається у перші три місяці її життя (до того ж, саме у цей період організм тварини є особливо чутливим до стресового чинника). У цьому контексті варто розуміти, що правильний менеджмент, грамотна організація годівлі та належні умови утримання — це ті три кити, на яких триматиметься подальшій успіх господарства. Як відомо, у телят виділяють три періоди імунодефіцитних станів:

1. Перший — новонароджене теля, в якого відсутні імуноглобуліни до випоювання молозива. Так званий молозивний період відносно короткий  — він триває всього 5-7 діб — тому він є надважливим! Захист тварини від інфекційних патогенів та загальний стан її здоров’я у цьому випадку залежить від молозива, яке надає теляті первинну колостральну «безпеку» (адже плацента корови «не пропускає» імуноглобуліни до плоду).

• Тут слід додати, що провідну роль при забезпеченні колострального імунітету є час першого прийому молозива, яке варіюється від 30 хв. до 6 год., але частіше за все 1–2 год. Імуноглобуліни можуть всмоктуватися через слизову оболонку кишечника у незміненому вигляді протягом 24–36 год., після чого їхній уміст у молозиві знижується (таблиця). Ось чому новонародженому теляті потрібно випоїти молозиво не пізніше перших 6 год., а краще через 1–2 год. (у такому разі розлади ШКТ проявляються не більше як у 5–10 % телят).
• Встановлено, що молозиво за вмістом у ньому імуноглобулінів понад 60 мг/мл відноситься до високої імунної якості, 23–55 мг/мл — до середньої та менше 23 мг/мл — до низької (табл. 1).
• До того ж різні класи імуноглобулінів всмоктуються у незмінному вигляді з кишечника у кров протягом різного часу: Ig G — 25–27 год., Ig M — 14–18 год., Ig A — 20–24 год. після народження. Тому для забезпечення достатнього рівня пасивного імунітету телятам необхідно споживати об’єм молозива, що дорівнює 5% від їхньої маси тіла. Це означає, що теля з масою тіла 40 кг при народженні потребує не менше 2 л молозива. Як вже казали, першу порцію молозива необхідно забезпечити у найкоротші терміни (в ідеалі протя­гом перших двох годин після народжен­ня).
• У сироватці крові 1–5-добових телят за вмісту менше 20 мг/мл імуноглобулінів захворювання з діарейним синдромом не виявляються, з 15 мг/мл — реєструються у 20-27 %, з 5,2–10 мг/мл — у 90–100 %.

2. Другий — телята віком 5-10 діб, починається розпад материнських імуноглобулінів, а власні синтезуються на низькому рівні. У цей період фахівці радять вчитися знаходити так звану золоту середину, не забуваючи про те, що максимальний акцент має бути зосереджений на інтенсивній молочній годівлі. Тож, після того, як теля годували кілька днів молозивом, йому можна призначати інші види рідкого корму: замінник молока (ЗНМ), незбиране молоко тощо. Будь-який із них є непоганим кормом вибору за умови, якщо він у достатній кількості і за своїми характеристиками підходить для конкретної програми вирощування телят того чи іншого господарства.

3. Третій —перехід на сухий корм (за поганої організації молочної годівлі та незадовільного догляду імунна система тварини розвивається слабко, перехід на рослинний корм викликає у неї важкий стрес, який знижує загальну імунну реактивність організму). Деякі господарства стверджують, що довше поїти теля молоком або ЗНМ, то кращим буде його розвиток і вищими цифри приросту, інші підприємства такий підхід для вирощування телят вважають економічно недоцільним. Фахівці у цьому випадку радять дотримуватися правила «поспішати повільно». Що це значить? Головне — покроково створювати умови для розвитку мікроворсинок та збільшенню всмоктувальної поверхні рубця, адже розвиток останнього і час завершення молочного періоду тісно пов'язані між собою: що швидше сформується рубець, то раніше можна припиняти молочну дієту. Однак, якщо різко перевести теля із недорозвиненим рубцем з молока на сухий корм, воно буде відставати у розвитку і в подальшому не досягне бажаної високої продуктивності. Резюмуючи вищесказане, слід пам’ятати, основне завдання рідкого корму — ріст і розвиток організму теляти, а престартера — розвиток рубця. До того ж, процес стимуляції розвитку та функціонування рубця має бути не тільки поступовим, а і своєчасним (оптимальний час припинення випоювання телят молоком залежить від кількості твердого корму, спожитого телятами за добу — робити це можна тільки тоді, коли вони споживають 1,2– 1,3 кг комбікорму).

Діарея — не вирок, але може стати великою проблемою!

Дуже часто у період випоювання виникають дві основні проблеми зі здоров’ям телят. Перша — це діарея (невтішна статистика: понад 60% випадків загибелі телят констатують саме через діареї!), друга — респіраторні захворювання. Щоб попередити ці проблеми, треба не тільки дотримуватися санітарно-гігієнічних правил та налагоджувати потрібний мікроклімат у телятнику (рис. 2, 3), а і чітко виконувати всі ланки технологічного процесу вирощування телят. Поговоримо про це…

Незважаючи на значну поширеність цієї проблеми, діарея до сих пір залишається безумовним лідером серед захворювань, до яких схильні телята (найбільш небезпечними вважаються перші дні життя тварини). У цей період діарея може початися практично «від чого завгодно», і несформований імунітет новонародженої тварини відіграє при цьому не останню роль. Зазвичай на виробництві ми маємо справу з так званою аліментарно-функціональною діареєю, від якої відмахуються на кшталт «через декілька днів сама пройде». Утім необхідно пам’ятати, що діарея аліментарного характеру може ускладнитися умовно-патогенними і патогенними мікроорганізмами (табл. 2).

Основними вірусними агентами, які самостійно можуть викликати або сприяти виникненню захворювань ШКТ у новонароджених телят є Rotavirus, Coronavirus, Enterovirus, Herpesvirus (збудник інфекційного ринотрахеїту ВРХ) тощо.

• Rotavirus відноситься до родини Reoviridae. Основним джерелом збудника інфекції є хворі тварини та вірусоносії, які виділяють ротавірус із фекаліями та можливо через дихальні шляхи. Найбільш сприйнятливими тваринами є молодняк, зараження яких проходить у перші дні після народження в основному аліментарним шляхом. Передача вірусу здійснюється шляхом прямого контакту, а також через інфіковані предмети, молоко, корми, воду тощо. Можливо зараження телят внутрішньоутробно. Діагностують інфекцію в усі пори року, але найчастіше у взимку та ранньою весною.
• Coronavirus — РНК- вмісний вірус родини коронавірусів (Coronaviridae) . Клінічно проявляється у телят 5-30-денного віку, хоча в Європі описані спалахи інфекції серед дорослого поголів’я молочних стад. Джерелом збудника є хворі телята та носії вірусу (старшого віку тварини). Виділяється збудник із організму з каловими масами, проникає в організм per os. Клінічні ознаки інфекції проявляються у період масових отелень та при недотриманні ветеринарно-санітарних правил утримання тварин.
• Parvovirus — ДНК-вірус родини Parvoviridae. Джерелом збудника інфекції виступають хворі та перехворіли тварини, які є вірусоносіями і виділяють парвовіруси з фекаліями, мокротою та носової слизом. Шляхи зараження - аліментарний і повітряно-крапельний. Фактори передачі — корми, вода, пил, предмети догляду тощо (фото 3). Хворіє частіше молодняк великої рогатої худоби до 10-місячного віку. Захворюваність становить у середньому 14%, але може досягати 100% за стресових умов, неповноцінній годівлі та антисанітарних умовах утримання тварин.

З числа бактеріальних агентів, що викликають діарею або ускладнюють вірусні інфекції, найчастіше виділяють E.coli, Salmonella spp., Streptococcus spp., Clostridium spp., Campylobacter, Pseudomonas та інші.

Одну з ключових позицій у розвитку патології ШКТ новонароджених телят посідають ешерихії. Так, при бактеріологічних і серологічних дослідженнях матеріалу тварин із шлунково-кишковими захворюваннями ешерихії виділяють у 40-60% випадків. Ентеропатогенна кишкова паличка E. coli, що належить до родини Enterobacteriaceae, має складну антигенну структуру. Встановлено за О-антигеном понад 170 серогруп ешерихій, 100 різних варіантів К-антигену і близько 60 типів по Н-антигенів. Ентеропатогенні штами ешерихій утворюють екзотоксин, який має нейротропну та некротизуючу властивості, та ендотоксин, що спричинює дегенеративні зміни у кишечнику. До колібактеріозу сприйнятливі телята від 1-5 днів до місячного віку. В патогенезі колібактеріозу важливе значення мають анатомо-фізіологічні та імунологічні особливості новонароджених: недостатня кількість слизу кишечнику, знижена кислотність і бактерицидність шлункового соку, недостатньо розвинута бар’єрна функція печінка тощо. Хвороба, як правило, виникає без занесення ззовні і може набувати великого поширення зі значним відходом молодняку. Спочатку хворіють слабкі тварини, потім після декількох пасажів через організм вірулентність кишкової палички підвищується і вона починає викликати захворювання у зовсім нормальних новонароджених телят.

Розчин електроліту при діареї є життєво необхідним!

Важливе значення у разі виникнення діареї у телят має грамотне призначення регідратаційної терапії, яку проводять за допомогою електролітних розчинів. Раннє та адекватне застосування цих препаратів є головною умовою швидкого відновлення водно-сольового балансу хворої тварини. Як відомо, зневоднення телят відбувається дуже швидко (тільки протягом одного дня діареї теля може втратити від 5 до 10% ваги тіла у вигляді рідини! Якщо ж рівень зневоднення сягне понад 14% денної втрати — це може призвести до загибелі тварини). Під час регідратаційної терапії перевагу слід надавати оральній регідратації — високоефективному, простому, доступному і недорогому методу. Проте, на жаль, як правильно її використовувати, коли саме це робити і в якій кількості, знають далеко не всі господарства. Звісно, великої шкоди не буде, якщо дати теляті більше електролітного розчину, ніж потрібно, але якщо його дати замало, то бажаного ефекту від такого лікування не буде.

Спостерігайте за телятами. Для того, щоб не пропустити початок захворювання і правильно призначити лікування, слід щоденно (якщо теля випоюють двічі на день — то зранку і ввечері) проводити огляд тварини. Для оцінки ступеня зневоднення розроблено чимало тестів та визначено низку клінічних симптомів, за допомогою яких можна вчасно і правильно розпізнати хворобу та ступінь дегідратації. Один із найкращих показників зневоднення — поведінка теляти під час випоювання. Так, звертайте увагу на те, наскільки виражений у нього ссальний рефлекс: якщо телятко потрібно спонукати до приймання молока — це вже тривожний сигнал (таку тварину потрібно ретельно оглянути на предмет діареї чи іншого захворювання).

• Звертайте увагу на вуха теляти: за сильного ступеня зневоднення вони найчастіше опущені донизу.
• За втрати рідини понад 5% ваги тіла у тварини може спостерігатися енофтальм (більш глибоке, ніж у нормі, положення очного яблука в очниці).
• Зробіть шкірний тест (найкраще — на шиї теляти) (табл. 3). Для цього потрібно пальцями захопити та відтягнути шкіру і потім порахувати, за скільки секунд вона розрівняється. Якщо шкіра розрівнюється менш ніж за 2 с — це показник нормальної гідратації, від 2 до 6 с — теля втратило близько 8% рідини, понад 6 с — зневоднення сягає 10%.
• Приділяйте увагу відрам, із яких випоюють молоко чи ЗНМ: якщо є залишки, то очікуйте найближчим часом на діарею.

 

Визначайте кількість електроліту. Теля з діареєю щоденно втрачає від 6 до 10 л рідини, тобто протягом доби хворій тварині треба дати від 6 до 10 л напою з електролітом. Звісно, за умови, що цей електролітний розчин у своєму складі містить збалансовані за кількістю іони натрію, калію, хлору, гідрокарбонату, цитрату, а також глюкозу, сахарозу або декстрозу (табл. 4). Загальна потреба в рідині у хворих на діарею телят складається з основної потреби, наявного дефіциту в об’ємі рідини та подальшої її втрати (табл. 5).

Л. Крюкова, керівник проєкту «Тваринництво та ветеринарія»
https://www.facebook.com/TVmagazine.ua/