Укр
Технології
Види та причини вилягання соняшнику — як цьому запобігти
07.04.2017
11095
Щорічне збільшення соняшникових посівних площ, недотримання принципів сівозміни (розміщення соняшнику після соняшнику), наявність і накопичення на полях рослинних решток, засміченість посівів бур’янами, які резервують збудників хвороб, призвели до критичної ситуації на посівах соняшнику. За останні кілька років рівень втрат від хвороб подвоївся, зростає географічне поширення збудників і їхня шкодочинність.
Під впливом надмірного зволоження та азотних добрив рослини зазвичай мають досить велику вегетативну масу та значну висоту, а тому під дією вітру посіви можуть вилягати. Стеблове вилягання через зламування рослин відбувається здебільшого внаслідок ураження хворобами. Це небажане явище створює великі незручності під час вирощування рослин із використанням промислових технологій їхньої обробки та в період збирання врожаю. Особливо великі збитки на посівах, де спостерігають і вилягання рослин, і зламування стебел соняшнику від хвороб. Вилягання рослин призводить до значних (30–50%) втрат урожаю, до того ж значно ускладнює збирання і, відповідно, спричинює збільшення застосування засобів хімізації.
Тому одним із напрямів економії ресурсів та зменшення пестицидного навантаження є правильний добір гібридів, які є стійкими та високотолерантними до більшості хвороб соняшнику в різних ґрунтово-кліматичних зонах України.
Вилягання рослин — це втрата стеблом або всією рослиною нормального прямостоячого положення. Найчастіше це явище спостерігають у високорослих посівах із тонким стеблом під впливом вітру, злив, за надмірного живлення рослин азотом або в разі перезволоження ґрунту. Також воно може бути зумовлене наявністю значної кількості збудників хвороб у посівах.
Розрізняють два типи вилягання рослин: стебловий (унаслідок перегину стебла) і прикореневий (падіння рослин без перегину стебел). Причиною стеблового вилягання cоняшнику є інтенсивний розвиток вегетативної маси і пов’язане з цим недостатнє освітлення рослин, а також грибні захворювання, загущення посіву і формування тонкого стебла та кошика, що перевищує середні розміри (фото 1).
Прикореневе вилягання рослин пов’язане зі слабким розвитком кореневої системи, втратою рослинами опору в перезволоженому (надмірні поливи чи затяжні дощі) або, навпаки, в ущільненому пересушеному ґрунті. У виляглих рослин порушується процес наливання насіння, в результаті воно стає плюсклим, із меншим вмістом олії, підвищеною вологістю та низькою схожістю.
Отже, важливим фактором, що впливає на можливість збирання соняшнику без втрат, тобто забезпечує стабільну врожайність того чи іншого гібрида, є його здатність протистояти виляганню та зламуванню.
У вологих умовах до зламування рослин соняшнику призводять: хвороби, надмірне зволоження, невиправдані агротехнічні заходи (загущення посівів, надмірне азотне живлення, ранні строки сівби). В умовах посухи до зламування призводять: хвороби, зливи та неправильні агротехнічні заходи (загущення посівів, незадовільні попередники та поверхневий обробіток ґрунту).
Селекція на оптимальний габітус рослин, стійкий до вилягання
Висота стебла є важливим параметром, на який орієнтуються під час селекції на отримання бажаного габітусу рослини. Особливо цінне знання типу наслідування в поколінні F1.
Miller та Fick (1997) установили, що наслідування висоти рослин є кількісним за своєю природою. Висота рослин у поколінні F1 залежить від висоти та походження батьківських ліній (сортів), використовуваних для схрещування.
Велику роботу зі зниження висоти рослин соняшнику та збільшення товщини стебла провели сучасні дослідники. Вони довели, що менша висота стебла за більшого його діаметра є важливими факторами формування стабільного врожаю соняшнику завдяки зменшенню кореневого та стеблового вилягання.
Селекція соняшнику також має збільшити збиральний індекс (відношення маси насіння до маси рослини), оскільки він є досить низьким для сучасних сортів і гібридів (0,20–0,30). Збільшення збирального індексу також може значно підвищити й стабільність урожайності. Його можливо змінити шляхом укорочення стебла. Це підвищує стійкість до вилягання, що дає змогу культивувати соняшник за вищої густоти рослин у посіві та використання великої кількості добрив. Результатом цього буде підвищення врожайності. Водночас ті ж автори стверджують, що можна підвищити збиральний індекс до значень 0,40–0,50.
Якщо зміна збирального індексу супроводжується зменшенням довжини черешків листя (редукція), це дає змогу збільшити врожайність. Редукція черешків може бути досягнута шляхом внесення гена цієї ознаки за допомогою міжвидової гібридизації або індукованих мутацій.
Уже створено сучасні гібриди соняшнику (виробництва компанії «Лімагрейн»), які в своїх групах стиглості мають високі показники збирального індексу та оптимальний габітус рослини, що надає їм стійкості до кореневого та стеблового вилягання. У ранньостиглій групі — це ЛГ5377; середньоранній — Мегасан, Голдсан; середньостиглій — ЛГ5662; середньопізній — ЛГ5665М, ЛГ5663 КЛ, ЛГ5661 КЛ, ЛГ5671 КЛП.
Агротехнічні заходи
У регіонах із надмірним зволоженням, де випадає понад 500 мм опадів, соняшник починає нераціонально використовувати вологу й висушує ґрунт не менше, ніж у посушливих районах. Але опади в Лісостепу та Північному Степу випадають нерівномірно за періодами й часто мають зливовий характер на фоні сильних поривів вітру, що за надмірної висоти рослин соняшнику може призвести до їхнього вилягання (зламування), особливо за наявності хвороб. На витягування рослин у вологі роки впливає загущення посівів. Надмірна густота рослин також погіршує продування посівів та зумовлює накопичення збудників хвороб.
Як приклад наводимо результати досліджень, що були отримані в Кіровоградській області (табл. 1). У середньому за роки їхнього проведення у фазі цвітіння кошиків висота рослин досліджуваних форм зростала разом із збільшенням густоти стеблостою за винятком раннього гібрида, висіяного із шириною міжрядь 45 см. У цього гібрида за сівби з таким міжряддям висота зростала на 6,1% за загущення стеблостою від 40 до 55 тис./га та на 3,8% — від 70 до 85 тис./га. За збільшення ширини міжрядь від 45 до 70 см рослини були більш витягнутими і їхня висота коливалась від 142,0 до 156,3 см.
Простежуючи тенденцію до збільшення висоти рослин у середньораннього гібрида, слід відзначити, що за найменшої густоти стояння рослин цей показник становив 158,5–162,1 см, а за густоти 85 тис./га — 168,5–168,9 см і майже не залежав від способу сівби. У середньостиглого гібрида за висіву з шириною міжрядь 45 см та показників густоти 40, 55 та 70 тис./га висота рослин була в межах 153,7–156,3 см, а за загущення до 85 тис./га вона зростала до 162,3 см. У разі ж сівби цього гібрида з шириною міжрядь 70 см висота рослин коливалась від 158,5–160,0 см за густоти 40 та 55 тис./га до 169,9–171,4 см — за 70 та 85 тис./га (табл. 1).
Показники маси рослин гібридів соняшнику в сирому стані зменшувались за загущення посівів на всіх етапах розвитку (табл. 2). Збільшення густоти стояння рослин скоростиглого гібрида від 40 до 85 тис./га призводило до зменшення маси рослини у фазі цвітіння на 188 г за ширини міжрядь 45 см та 155 г — за 70 см відповідно. Загущення рослин середньораннього та середньостиглого гібридів до 85 тис./га зумовлювало ще більше зниження маси окремої рослини. Більша маса рослин соняшнику свідчить про потужнішу рослину, а зменшення маси — про витягнуті та тонкі рослини.
Стійкість рослин до вилягання була високою у всіх досліджуваних варіантах (табл. 3). У скоростиглого гібрида вона становила від 7 до 8 балів незалежно від ширини міжрядь, у середньораннього та середньостиглого — коливалася від 7 до 9 балів. Причому гіршою стійкістю до вилягання відзначалися варіанти з максимальною густотою стояння як за ширини міжрядь 70, так і 45 см, а найвища стійкість до вилягання була у варіантах із густотою стояння 55 тис./га та шириною міжрядь 45 см і становила 9,0 балів.
В умовах регіону, де проводили дослідження, високий ступінь поширення мають фомопсис та біла гниль соняшнику. За роки досліджень ураження цими хворобами на початкових етапах органогенезу не спостерігали. Протягом вегетаційного періоду стійкість рослин проти основних хвороб була на рівні 7,0–8,0 балів. Лише за густоти посіву 55 тис./га та ширини міжрядь 45 см у середньораннього та середньостиглого гібридів відзначали найбільший бал стійкості проти хвороб.
Суттєво на висоту рослин впливають і строки висіву соняшнику. Так, посіви скоростиглого гібрида за терміну сівби 30 квітня, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогрівався до 10…12°С, значно вирізнялися за висотою рослин. За раннього та пізнього висіву спостерігали суттєве зниження інтенсивності росту рослин (табл. 4). Середньоранній та середньостиглий гібриди формували найвищі рослини за ранніх строків сівби, тоді як висів у пізніші терміни зумовлював зменшення цього показника.
Строки сівби суттєво впливали на прояв хвороб стебла та кошика соняшнику, що позначилося на показнику маси сім’янок з одного кошика, який значно варіював залежно від умов вирощування. Простежувалася тенденція до збільшення розміру цього показника зі зміщенням календарних строків сівби від ранніх до більш пізніх. У середньому за роки досліджень маса сім’янок з одного кошика у скоростиглого гібрида за другого та третього строків сівби була на одному рівні та становила 33,7–34,7 г. У ранньостиглого та середньораннього гібридів більшого значення цей показник сягав за пізнього терміну висівання, а за сівби 30 квітня спостерігали зниження маси сім’янок з одного кошика на 11,0 та 9,7% відповідно. Найменшу масу всі досліджувані форми сформували за ранньої сівби. Ці особливості формування маси сім’янок в одному кошику мали відповідний вплив і на врожайність гібридів соняшнику.
У середньому за роки досліджень високу стійкість до посухи продемонстрували середньоранні та середньостиглі гібриди за другого та третього строків сівби. Скоростиглий гібрид виявився менш стійким до несприятливих умов середовища (табл. 5). Понижену стійкість до вилягання проявили досліджувані форми — 7 балів за ранніх строків сівби протягом усіх років спостережень, а найкращу стійкість до вилягання відзначили в середньораннього та середньостиглого гібридів за другого та третього строків сівби.
Протягом років досліджень ураження хворобами кошика майже не спостерігали, але відзначали пошкодження стебла, особливо за ранньої сівби.
Таким чином, рослини гібридів соняшнику відрізнялися неоднаковими темпами розвитку, для них характерною була різна тривалість вегетаційного періоду під упливом строків сівби та температурного режиму. Цей прийом мав певний вплив і на ростові процеси рослин та їхню стійкість проти хвороб і, як наслідок, до вилягання.
Соняшник має добре розвинену кореневу систему, що проникає на глибину 3–4 м, а в горизонтальному напрямку — на 0,8–1,2 м, тому рослини засвоюють вологу та елементи живлення з глибоких ґрунтових шарів. Він добре використовує фосфор і калій із ґрунту, а також післядію раніше внесених добрив, здатен засвоювати фосфор із важкорозчинних ґрунтових сполук і добрив, а калій — із важкорозчинних сполук ґрунту.
Винесення соняшником поживних речовин визначається конкретними ґрунтово-кліматичними умовами, продуктивністю гібрида, агротехнічними та організаційними умовами. Але
в середньому для формування 1 т насіння та відповідної кількості вегетативних органів він вибирає з ґрунту 40–55 кг N, 15–25 — Р2O5 та 100–150 кг К2O.
Традиційно вважали, що соняшник виснажує ґрунт. Однак ці твердження перебільшені, бо частка повернення елементів живлення з рослинними рештками щодо показника їхнього господарського винесення в соняшнику становить: N — 74%, Р2O5 — 52, К2O — 92%, а, наприклад, у ріпаку: N — 60%, Р2O5 — 36, К2O — 72%; кукурудзи: N — 51%, Р2O5 — 34, К2O — 94%; сої: N — 27%, Р2O5 — 28, К2O — 32%; зернових колосових: N — 24–32%, Р2O5 — 17–18, К2O — 68–72%.
Найліпше соняшник росте на чорноземних ґрунтах із pH 6,0–7,0. У процесі вегетації він засвоює елементи живлення нерівномірно. На початку росту потребує небагато елементів живлення, але інтенсивність їхнього засвоєння випереджає темпи приросту сухої речовини. Так, за перший місяць вегетації соняшник використовує 15% азоту, 10 — фосфору і 10% калію. Попри те, що на початковій стадії (два-три листки) соняшник росте повільно, в цей період закладається кошик. За наступні 1,5 міс., коли формуються кошики, й до кінця цвітіння соняшник інтенсивно споживає елементи живлення, засвоює 80% азоту, 70 — фосфору і лише 50% калію. Решта (40%) калію надходить у рослини у період від фази наливання насіння до початку достигання. Засвоєний у цей час азот активізує утворення тканин, які запасають олію, а підвищений рівень живлення фосфором сприяє накопиченню її в насінні.
Після завершення формування кошиків засвоєння елементів живлення соняшником зменшується. Водночас азот, що надходить у рослини у фазі наливання насіння, пришвидшує процес утворення білків замість жирів, а фосфор сприяє інтенсивнішому синтезу нуклеїнових кислот і фосфоліпідів, підвищує вміст лінолевої кислоти і водорозчинної фракції білків в олії. Калій активізує обмінні процеси в рослинах, сприяє інтенсивнішому накопиченню олії в насінні соняшнику.
Соняшник — дуже калієфільна культура: якщо вміст рухомих сполук калію в ґрунті низький, то рівень його врожаю безпосередньо залежить від норм унесення калійних добрив. Калій є додатковим фактором утворення міцної кореневої системи, чим забезпечує «якірну» функцію рослинам. За виникнення дефіциту калію стебла рослин соняшнику стають крихкими та тонкими, насіння втрачає кількість та якість олії, знижується врожайність культури.
Тобто в технології вирощування соняшнику важливим є збалансоване живлення макроелементами. Фосфор та калій для соняшнику не бувають у надлишку, а ось азот, якщо його внесено в ґрунт більш ніж Р2О5, може спричинити переростання рослин, підвищити рівень пошкодження хворобами та призводить до зниження вмісту олії в насінні.
Також слід пам’ятати, що у технології вирощування соняшнику потрібно враховувати необхідність поповнення ґрунту елементами живлення та органічною масою. Як показують дослідження, побічна продукція попередника на фоні внесення збалансованих мінеральних добрив у дозі N40P40K40 (органо-мінеральна система удобрення) за систематичного застосування забезпечувала підвищення врожайності порівняно не лише з варіантами без використання добрив, а й з мінеральною системою удобрення на полі, рослинні рештки з якого вивозили (табл. 6).
Тепер розглянемо прикореневе вилягання рослин, спричинене слабким розвитком кореневої системи, втратою рослинами опори в перезволоженому ґрунті або ущільненому пересушеному ґрунті. Однією з причин прикореневого вилягання також можуть стати вже згадані вище хвороби.
Іноді рослини з прикореневим виляганням можуть підніматися внаслідок інтенсивного росту та в боротьбі за сонячне проміння. Ця здатність у різних гібридів неоднакова, а перед дозріванням втрачається зовсім (фото 2). Щоб запобігти виляганню рослин, слід вирощувати стійкі до цього гібриди, уникати загущення посівів, надмірного азотного живлення, перезволоження ґрунту. Рослини треба підживлювати мікродобривами, що містять фосфор, калій та марганець.
Слабкий розвиток кореневої системи спостерігаємо на полях, де землекористувачі надають перевагу мінімальному обробітку ґрунту або ж прямому висіванню, не маючи для цього потрібних агрегатів. Їхнє помилкове бачення мінімізації обробітку та технології ноу-тілл призводить до значної забур’яненості та переущільнення ґрунту. Останнє також має місце в посівах соняшнику за ранньовесняного обробітку фізіологічно незрілого ґрунту, особливо якщо він виконаний за допомогою дискових знарядь (фото 3, 4).
Урожайність соняшнику є результатом взаємодії рослин із факторами зовнішнього середовища, які сильно варіюють залежно від ґрунтово-кліматичних та погодних умов і обумовлені агротехнічними заходами вирощування.
Результати досліджень свідчать, що застосування сої на зерно як попередника в технології вирощування соняшнику чинило позитивний вплив на формування його врожайності, яка становила 2,89–2,71 т/га й істотно перевищувала продуктивність рослин після озимої пшениці (табл. 7). За вирощування соняшнику після кукурудзи на зерно рівень урожайності, порівняно з попередником соя, знижувався, проте незначно. За традиційного й мінімального обробітків ґрунту врожайність становила 2,78 і 2,65 т/га відповідно. Нижчий, ніж після сої та кукурудзи на зерно, рівень урожайності формувався після попередника озима пшениця після традиційного та мінімального обробітків ґрунту і становив 2,56 і 2,41 т/га відповідно. Низький рівень продуктивності формувався в умовах використання прямої сівби — 1,12 т/га. Водночас слід зауважити, що найбільша кількість ушкоджених рослин фомопсисом та білою гниллю була саме після попередника соя, особливо за застосування мінімального обробітку ґрунту та прямої сівби.
Таким чином, за роки досліджень ми не зафіксували різниці за продуктивністю соняшнику між варіантами з оранкою і мілким обробітком ґрунту, але визначили істотне зниження врожайності за використання прямого висіву, яке після сої становило 0,18 т/га, після кукурудзи на зерно — 0,28 і після озимої пшениці — 1,01 т/га.
У короткоротаційних сівозмінах, коли культура займає одне-два поля, її частка в трипільній сівозміні зростає до 33,3 і 66,6% і до 25,0–50,0% — у чотирипільній. Як наслідок — різко скорочується термін повернення культур на попереднє місце вирощування, що ускладнює їхнє розміщення після кращих попередників та призводить до накопичення в ґрунті хвороботворної основи більшості хвороб.
Наші дослідження показали істотний уплив на продуктивність соняшнику не тільки таких чинників, як попередники та обробіток ґрунту, а й передпопередників та їхнього обробітку. Отже, за насичення ланки сівозміни соняшником на 33,3% соя-соя-соняшник і кукурудза-соя-соняшник формувалася найбільша його врожайність, яка становила: за застосування оранки — 2,90–2,99 т/га, а за розміщення соя-кукурудза-соняшник і кукурудза-кукурудза-соняшник — 2,82–2,85 т/га. Використання прямої сівби забезпечувало врожайність соняшнику 2,5 т/га у ланці соя-соя-соняшник і 2,29–2,34 т/га — за чергування кукурудза-соя-соняшник і соя-кукурудза-соняшник.
За насичення ланки сівозміни соняшником на 66,6% розглядали два варіанти чергування, тобто коли культуру висівали повторно — соя-соняшник-соняшник, кукурудза-соняшник-соняшник — або коли його вирощування переривали висівом іншої культури — соняшник-соя-соняшник і соняшник-кукурудза-соняшник. Результати випробувань довели потребу обов’язкового переривання вирощування соняшнику й недопущення повторного вирощування, оскільки це призводить до істотного зниження врожайності та значного накопичення хвороб.
За насичення ланки сівозміни на 100% соняшником рівень його врожайності знижується до 1,36 т/га за традиційного обробітку і до 0,94 т/га — за мінімізованого. Неприпустимо низький рівень продуктивності соняшнику в беззмінних посівах формувався за прямого висіву — 0,35 т/га. Низький рівень продуктивності зумовлюється насамперед суцільним пошкодженням рослин соняшнику хворобами та накопиченням на полі бур’янів.
Таким чином, одним з основних заходів запобігання розвитку негативних процесів та кризових явищ у рослинництві є науково обґрунтоване розміщення сільськогосподарських культур у сівозмінах або ланках сівозміни, а також застосування нових гібридів, генетично стійких і толерантних до патогенів. Саме в таких умовах господарства продуктивніше використовують угіддя, добрива, а рослини гібридів краще реалізують свої потенційні можливості. До того ж на полях знижується забур’яненість, зменшується дія шкідників і хвороб у посівах соняшнику за мінімального використання хімічних препаратів. Усе це позитивно впливає на стан навколишнього середовища, відкриваючи додаткові можливості збільшеного отримання сільськогосподарської продукції за зменшення витрат на її виробництво.
Отже, враховуючи специфіку розвитку та поширення хвороб у посівах соняшнику, товаровиробникам, що вирощують цю культуру, насамперед у Лісостепу та Північному Степу, де названі вище хвороби можуть створювати епіфітотійні ситуації, слід звертатися до фахівців за консультацією та практичною допомогою із проведення обстежень полів і захисних заходів щодо культури. Як спеціалісти в цій сфері, вони, маючи відповідні знання, досвід та інформацію про ринок пестицидів і насіння високотолерантних гібридів, зможуть надати потрібну і своєчасну допомогу, корисну та дієву пораду.
Для правильного прийняття рішення щодо недопущення зараження або оздоровлення рослин соняшнику слід обстежувати посіви й мати достовірну інформацію про поточний фітосанітарний стан посівів. Відповідно до наявних методик обстеження посівів культури для визначення меж поширення хвороб та ступеня ураження ними рослин проводять відбір і аналіз проб рослин або окремих їхніх органів тощо.
Облік ураження рослин хворобами під час вегетації проводять на відібраних рослинних зразках у 10 місцях по 10 рослин у двох суміжних рядках (100 рослин). Облікові ділянки, зразки рослин, інші облікові дії розпочинають на відстані 20–25 м від краю поля із наступним рівномірним їхнім розміщенням.
Інтенсивність ураження хворобами рослин соняшнику визначають за шкалами у відсотках:
І бал — 0,1–10;
ІІ бали — 11–25; ІІІ бали — 26–50;
ІV бали — 51 і більше.
Визначення ступеня ураження (інтенсивності) рослин хворобами ґрунтується на візуальному оцінюванні її поширеності на 100% площі листкової поверхні або всієї рослини. При цьому окомірно листок приймаємо за 100%, а відсоток ураженої поверхні — це і є відсоток розвитку хвороб. Середній відсоток інтенсивності ураження хвороб обраховують середньоарифметично.
На посівах соняшнику проводять п’ять обліків: перший — на сходах посівів для визначення відсотка ураженості хворобами; другий — у фазі трьох-чотирьох пар справжніх листків — на ураженість хворобами (несправжня борошниста роса, фомопсис, біла гниль та інші); третій — за формування кошиків (фомоз, фомопсис, біла гниль тощо); четвертий — під час цвітіння — на ураженість хворобами (в т. ч. вовчком соняшниковим); п’ятий — перед збиранням урожаю (особливо на насіннєвих посівах) обліковують несправжню борошнисту росу, фомопсис, білу та вугільну гнилі стебла, а також білу, сіру та суху гнилі кошиків, іржу, вовчок соняшниковий тощо.
Низка профілактичних та захисних заходів із упередження розвитку й поширення хвороб та оздоровлення посівів соняшнику:
- дотримання сівозміни з поверненням культури на попереднє місце вирощування не раніше ніж через чотири–п’ять років, що оздоровлює ґрунт від інфекцій і усуває додаткові витрати на захист посівів соняшнику;
- упровадження у виробництво стійких та високотолерантних гібридів;
- сівба в оптимальні терміни протруєним насінням;
- дотримання оптимальної густоти рослин;
- знищення бур’янів хімічним та механічним способами;
- систематичний нагляд за фітосанітарним станом посівів та проведення захисних заходів рекомендованими фунгіцидами;
- на початку побуріння кошиків за високих показників вологозабезпеченості (ГТК>1,5) і вологості насіння 25–30% — проведення десикації;
- подрібнення та заорювання післязбиральних рослинних решток, видалення і спалювання залишків у місцях обмолочування та доробки насіння;
- внесення збалансованих відповідно до потреб ґрунту норм органічних та мінеральних добрив.
Висновки
Для протистояння стебловому зламуванню та прикореневому виляганню, а також отримання високого й стабільного врожаю культури з високими показниками його якості слід використовувати гібриди соняшнику, які адаптовані для вирощування в конкретній ґрунтово-кліматичній зоні та мають стійкість або ж високу толерантність до більшості хвороб. Потрібно дотримуватися основних вимог технології його вирощування, а саме висівати соняшник по кращих попередниках, із використанням глибокого основного обробітку ґрунту з якісним загортанням рослинних решток.
Сівбу соняшнику потрібно проводити в добре прогрітий (10…12°С на глибині загортання насіння) фізіологічно стиглий ґрунт. Ширину міжрядь обирають залежно від наявних у господарстві просапних знарядь. Найпоширенішою є ширина 70 см, але останнім часом набуває популярності й ширина міжрядь 45 см. Це зумовлено створенням рівномірнішої (наближеної до геометрично правильної форми) площі живлення. Така ширина міжрядь сприяє швидшому пронизуванню кореневою системою всього обсягу ґрунту в прикореневій зоні, активнішому пригніченню бур’янів. Крім того, в такому разі, що дуже важливо для степових регіонів, ґрунт більшою мірою захищений від неефективного випаровування вологи.
Надмірна густота посіву призводить до витягування рослин — це може стати причиною їхнього вилягання. Під упливом надмірного зволоження та азотних добрив рослини зазвичай мають досить велику вегетативну масу, переростають у висоту, а тому за сильних поривів вітру можуть вилягати, тому також дуже важливо дотримуватися збалансованого внесення макроелементів.
О. Андрієнко, канд. с.-г. наук, доц. кафедри загального землеробства Кіровоградського НТУ,
А. Андрієнко, канд. с.-г. наук,
О. Жужа, канд. с.-г. наук,
ТОВ «Лімагрейн Україна»
Інформація для цитування
Види та причини вилягання соняшнику — як цьому запобігти / О. Андрієнко, А. Андрієнко, О. Жужа// Спецвипуск ж. Пропозиція. Соняшник: прості рішення складних питань / — 2017. — С. 16-28
Наступна стаття
Читайте також
Інтерв'ю
Кораген®, Гранстар® Голд, Сальса®, Вінцит® Форте — назви цих високоефективних засобів захисту рослин добре знайомі більшості агровиробників і фермерів не лише України, а й багатьох країн світу. Втім, у наших рідних фермерів ці назви до... Подробнее
Цікавість до горіхівництва як до прибуткового бізнесу зростає. Про особливості цього сегменту розповідає директор Інституту горіхоплідних культур Віталій Радько.
Статті
1
0
