Спецможливості
Агрохімія

Хво­ро­би про­са

01.04.2017
10256
Хво­ро­би про­са  фото, ілюстрація

Одним із шляхів збільшення валових зборів урожаю проса є зниження недоборів і втрат унаслідок ураження рослин хворобами: звичайною сажкою, дрібноспоровою сажкою, бурою плямистістю, бактеріальною плямистістю, склероспорозом, септоріозом, смугастим бактеріозом, мозаїкою тощо — та поліпшення якості вирощеної продукції.

 

Зви­чай­на (ле­тю­ча) саж­ка

Хво­ро­ба про­яв­ляється у фазі ви­ки­дан­ня во­ло­ті. На ура­женій рос­лині, замість во­лоті, фор­мується здут­тя, вкри­те сіру­ва­то-бруд­ною тон­кою плівкою, що лег­ко розтріскується. Із тріщин ви­си­пається чорна спо­ро­ва ма­са — теліо­спо­ри гри­ба. Не­зруй­но­ва­ни­ми за­ли­ша­ють­ся ли­ше провідні пуч­ки у ви­гляді то­нень­ких чор­них ни­ток.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Sphacelotheca destruens, який у циклі сво­го розвит­ку фор­мує теліос­по­ри. Під час об­мо­ло­чу­ван­ня зер­на теліос­по­ри роз­по­рошу­ють­ся і по­трап­ля­ють на по­верх­ню здо­ро­во­го зер­на (за­спо­ре­не насіння) або у грунт. Тип інфекції — по­верх­не­вий.Звичайна сажка проса

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — за­спо­ре­не насіння і теліос­по­ри, які збері­гають­­­­ся у не­зруй­но­ва­них жов­нах у грунті до двох років. Життєздатність по­одино­ких теліо­спор у грунті ста­но­вить кілька місяців.

За сівби за­спо­ре­ним насінням про­ро­с­та­ють од­но­час­но зернівка і теліо­спо­ри па­то­ге­на на її по­верхні, ут­во­рю­ю­чи ба­зидії із ба­зидіос­по­ра­ми. Після ко­о­­­­пу­ляції ба­зидіос­пор фор­мується інфек­цій­на гіфа, яка про­ни­кає у мо­ло­дий про­росток про­са. Після за­ра­жен­ня гриб­ни­ця па­то­ге­ну по­ши­рюється між­клі­­тин­но росли­ною, ди­фуз­но по­ши­рю­ю­чись, до­­ся­гає ко­ну­са на­ро­с­тан­ня і про­ни­кає у ли­ст­ки, стеб­ла та во­лоть. У фазі ви­ки­дан­ня во­лоті па­то­ген повністю руй­нує всі еле­менти во­лоті, за ви­нят­ком провідних пучків, гіфи гриб­ниці ви­дозміню­ють­ся і розпа­да­ють­ся на чис­ленні чорні теліос­по­ри, при­криті у здутті сіру­ва­то-бруд­ною тон­кою плівкою.

Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для про­ро­с­тан­ня теліос­пор гри­ба в грунті — 25…30, мінімаль­на — 5…10 °С.

Шкідливість хво­ро­би про­яв­ляється пря­ми­ми не­до­бо­ра­ми вро­жаю че­рез руй­ну­ван­ня во­ло­тей куль­ту­ри і не­до­роз­ви­неність ура­же­них рос­лин (при­хо­вані не­до­бо­ри), які в сумі мо­жуть ста­но­ви­ти 20–30%.

Дрібно­с­по­ро­ва саж­ка

Про­яв­ляється у період ви­ки­дан­ня во­лоті. В ура­жених рос­ли­нах, замість во­лоті, ут­во­рю­ють­ся еліпсо­подібні або май­же ци­ліндричні здут­тя розміром 3–5х5–6 мм, ук­риті жов­ту­ва­тою обо­лон­кою. У су­ху по­году обо­лон­ка здут­тя лег­ко роз­ри­вається, і з ньо­го ви­си­пається ко­рич­не­ва по­рошко­подібна спо­ро­ва ма­са. Хворі рос­ли­ни відста­ють у рості і роз­вит­ку, їхня продук­тивність суттєво зни­жується.

Дрібноспророва сажка просаЗбуд­ник хво­ро­би — ба­зидіаль­ний гриб Sphacelotheca manchurica. Біологіч-ні особ­ли­вості гри­ба ана­логічні до збуд­ни­ка зви­чай­ної саж­ки про­са.

Дже­ре­ло інфекції — за­спо­ре­не на­­сін­­­ня і теліос­по­ри, які зберіга­ють­ся у незруй­но­ва­них жов­нах у грунті до двох ро­ків.

За­хисні за­хо­ди

Про­ти саж­ко­вих хво­роб ефек­тив­ни­ми за­хо­да­ми є ви­ро­щуван­ня стійких сортів, до­три­ман­ня сіво­зміни, зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин, оп­ти­мальні стро­ки висіван­ня ви­со­ко­якісним про­труєним насінням, своєчас­не про­ве­ден­ня аг­ро­технічних за­ходів, що спри­я­ють швид­ко­му роз­вит­ку рос­лин у ранні фа­зи ве­ге­тації, ре­тель­не подрібнен­ня і за­гор­тан­ня післяж­нив­них ре­ш­ток.

Скле­ро­с­по­роз

Хво­ро­ба ви­яв­ляєть­ся пе­ре­важ­но у другій по­ло­вині ве­ге­тації рос­лин. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся бу­ру­ваті розплив­часті пля­ми, на яких ут­ворюється слаб­кий білу­ва­то-сірий наліт. Ура­жені ли­ст­ки пізніше по­тов­щу­ють­ся і скру­чу­ють­ся, ли­ст­ко­ва пла­с­тин­ка роз­тріс­кується, і з по­тов­щень тка­ни­ни ви­сипається тем­но-ко­рич­не­ва ма­са спор (оо­с­по­ри гри­ба). Іноді на ура­же­них рос­линах ти­чин­ки на­бу­ва­ють ли­ст­ко­подібної фор­ми, чим і по­яс­нюється ча­ст­ко­ва стерильність суцвіття.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Sclerospora graminicola, який, окрім про­са, уражує ку­ку­руд­зу та ба­га­то куль­тур­них і ди­ких злаків. У циклі сво­го роз­вит­ку формує зо­о­спо­рангієносці із зо­о­спо­рангіями у ви­гляді білу­ва­то-сіро­го на­льо­ту та оо­с­по­ри. Зо­о­спо­рангії гри­ба про­ро­с­та­ють у крап­линній во­лозі й ут­во­рю­ють зооспо­ри, які вик­ли­ка­ють за­ра­жен­ня рос­лин про­тя­гом їхньої ве­ге­тації.

Оо­с­по­ри гри­ба ут­во­рю­ють­ся усе­ре­дині ура­же­них тка­нин. За дозріван­ня оо­с­пор ли­ст­ко­ва пла­с­тин­ка розтріскується па­ра­лель­но жил­кам, і оо­с­по­ри ви­сипа­ють­ся на по­верх­ню грун­ту.

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки і насіння, на яких збуд­ник хво­ро­би зберігається у формі оо­с­пор. Ре­зер­ва­то­ром інфекції мо­жуть бу­ти ба­га­торічні зла­ки, на яких мо­же зберіга­ти­ся гриб, а та­кож гриб­ни­ця.

Оо­с­по­ри на­весні про­ро­с­та­ють, ут­во­рю­ють зо­о­спо­рангії, із яких ви­хо­дять зо­о­спо­ри і, по­ши­рю­ю­чись, вик­ли­ка­ють пер­вин­не за­ра­жен­ня рос­лин. Вто­рин­не інфіку­ван­ня відбу­вається під впли­вом літніх зо­о­спо­рангіїв па­то­генів. Най­сприй­нят­ливіше до хво­ро­би про­со у ста­дії про­ро­с­тан­ня насіння і в період ут­ворен­ня трьох-чо­ти­рь­ох листків.     Шкід­­ливість хво­ро­би по­ля­гає у зни­жен­ні асиміляційної по­верхні рос­лин унаслідок пе­ред­час­но­го відми­ран­ня ура­же­них листків, що суттєво впли­ває на їхню про­дук­тивність. За спри­ят­ли­вих для роз­вит­ку па­то­генів умов за­хво­рю­вання мо­же повністю зни­щи­ти вро­жай.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сіво­зміни і про­сто­ро­вої ізо­ляції між по­ля­ми про­са нинішньо­го і ми­ну­ло­го років, між по­ля­ми про­са і ку­ку­руд­зи, мо­га­ру, злако­вих трав, які ура­жу­ють­ся збуд­ни­ком хво­ро­би, а та­кож про­труєння насіння, зни­щен­ня бур’янів, ре­тель­не за­гор­тан­ня післяж­нив­них ре­ш­ток у грунт.

Сеп­торіоз

Хво­ро­ба про­яв­ляється про­тя­гом усієї ве­ге­тації рос­лин. Ура­жу-ють­ся всі над­земні ча­с­ти­ни куль­ту­ри, особ­ли­во ли­с­тя і йо­го піхви. Хво­ро­ба мо­же роз­ви­ва­ти­ся у двох фор­мах.
Пер­ша фор­ма про­яв­ляється на ура­же­них ор­га­нах рос­лин у ви­гляді вузь­ких, спо­чат­ку світло-сірих, а потім бу­ро-сі­рих плям із вузь­ким чер­во­ну­ва­тим обідком, на яких гру­па­ми фор­му­ють­ся пікні­ди.

За дру­гої фор­ми пля­ми білясті, ви­тяг­нуті, із вузь­кою бу­рою об­лямівкою, на них пікніди фор­му­ють­ся поз­довжні­ми ря­да­ми.
Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є міто­с­по­рові гри­би із ро­ду Septoria: пер­шої фор­ми — S. panici-miliacei; дру­гої фор­ми — S. graminum.

Під час ве­ге­тації гри­би по­ши­рю­ють­ся пікно­с­по­ра­ми. Про­ро­с­та­ють пікно­спо­ри за на­яв­ності крап­лин­ної во­ло­ги і тем­пе­ра­ту­ри 3…32°С (оп­ти­мум — 18…24°С). Інку­баційний період хво­ро­би за спри­ят­ли­вих умов ста­но­вить 8–11 діб. Дже­ре­лом інфекції є ура­жені решт­ки рос­лин, скир­ти со­ло­ми, а інко­ли і насін­ня, на яко­му зберіга­ють­ся пікніди із пікно­с­по­ра­ми. Збуд­ни­ки сеп­торіозу проса ура­жу­ють ба­га­то зла­ко­вих куль­тур­них рос­лин і бур’янів, решт­ки яких теж мо­жуть бу­ти до­дат­ко­вим дже­ре­лом ін­фек­ції.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сівозмі­ни і про­сто­ро­вої ізо­ляції між посіва­ми про­са нинішньо­го і ми­ну­ло­го років, між посіва­ми про­са і зла­ко­вих куль­тур, зби­ран­ня вро­жаю у стислі стро­ки; ре­тель­не очи­щен­ня, сушіння і повітря­но-теп­ло­ве обігріван­ня насіння, обов’яз­ко­ве йо­го про­труєння, до­три­ман­ня оп­ти­мальних строків сівби і норм висіву насіння, зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин, ретель­не за­гор­тан­ня рос­лин­них ре­ш­ток і зни­щен­ня бур’янів, ви­ро­щу­ван­ня стійких сор­тів.

Ме­ла­ном­моз

Хво­ро­ба по­ши­ре­на у північних рай­о­нах Ук­раїни. Про­яв­ляється на схо­дах і до­­рос­лих рос­ли­нах. Ура­жені схо­ди ос­лаб­лені, ма­ють блідо-зе­ле­ний колір. Біля ко­ре­не­вої ший­ки і на пер­ших ли­ст­ках з’яв­ляється білу­ва­тий або ро­же­во-фіоле­то­вий наліт. За силь­но­го ура­жен­ня мо­лоді рос­ли­ни в’януть і ги­нуть. У до­­рос­­лих рос­лин на во­лоті, особ­ли­во на квітко­вих плівках, спо­чат­ку ут­во­рює­ться білий, а потім ро­же­во-фіо­ле­то­вий наліт гриб­ниці, яка про­ни­кає у за­ро­док зер­на. У місцях на­льо­ту на мо­ло­дих і до­рос­лих рос­ли­нах фор­му­ють­ся чорні пло­дові тіла — пе­ри­теції.

Збуд­ник хво­ро­би — сум­ча­с­тий гриб Melanomma panicimiliacei, який у циклі сво­го роз­вит­ку фор­мує пло­дові тіла — пе­­ри­теції із сум­ка­ми і сум­ко­с­по­рами. Зберігається гриб на насінні, решт­ках ча­с­тин во­лоті у ви­гляді пе­ри­теціїв і гриб­ниці.

Шкідливість хво­ро­би по­ля­гає у зрідженні посівів у ре­зуль­таті ви­па­дан­ня ураже­них рос­лин, зни­женні вро­жаю і якості зер­на.

За­хисні за­хо­ди

Усі аг­ро­прий­о­ми, що про­во­дять на просі про­ти сеп­то­ріозу, є ефек­тив­ни­ми і про­ти ме­ла­ном­мо­зу.

Бу­ра пля­мистість (гельмінто­с­по­ріоз)

У фазі сходів на пер­ших ли­с­точ­ках ут­во­рю­ють­ся спо­чат­ку світло-зе­лені, зго­дом бурі ши­рокі пля­ми. Ура­жені ко­рене­ва ший­ка і ко­рені буріють і за­гни­ва­ють. Такі ура­жені рос­ли­ни зви­чай­но випа­да­ють, що спри­чи­нює зрідженість посівів.

На до­рос­лих рос­ли­нах, особ­ли­во у фазі ви­ки­дан­ня во­лоті, хво­ро­ба про­яв-ляється на ли­ст­ках у ви­гляді дов­гих еліпсо­подібних бу­рих плям із об­лямів­кою. У во­ло­гу по­го­ду ура­же­на тка­ни­на по­кри­вається сіру­ва­то-бу­рим на­льо­том, інфіко­вані ли­ст­ки пе­ред­час­но в’януть і відми­ра­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є сум­ча­с­тий гриб Pyrenophora chaetomioides (ана­морфа: Helminthosporium panicimiliacei Nisikado), який фор­мує конідіаль­не і сумча­с­те спо­ро­но­шен­ня.

Під час ве­ге­тації рос­лин гриб по­ши­рюється конідіями. Конідії про­ро­с­та-ють у крап­линній во­лозі або за 100%-ї во­ло­гості повітря у ме­жах 5…36 °С (опти­мум — 22…28 °С).

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки і насіння, на яких збуд­ник хво­ро­би зберігається у ви­гляді гриб­ниці, конідій та сум­ко­с­пор.

Шкідливість хво­ро­би про­яв­ляється у ви­гляді зни­жен­ня асиміляційної поверхні рос­лин, що є при­чи­ною низь­кої їхньої про­дук­тив­ності. Не­добір уро­жаю зер­на мо­же ся­га­ти 15–20% і більше.Бактеріальна плямистість проса

За­хисні за­хо­ди

Усі аг­ро­прий­о­ми, що про­во­дять на просі про­ти сеп­торіозу, є ефек­тив­ни­ми і про­ти бу­рої пля­ми­с­тості.

Бак­теріаль­на пля­мистість

Про­яв­ляється хво­ро­ба на схо­дах у період ут­во­рен­ня двох-трьох листків, частіше — у фазі труб­ку­ван­ня — ви­ки­дан­ня во­лоті. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся спо­чат­ку жов­то-зе­лені, а пізніше з кре­мо­вим відтінком мас­ля­нисті пля­ми, ча­с­то з ко­рич­не­вою об­лямівкою. Пля­ми спо­чат­ку овальні, а потім ста­ють ви­дов­же­ни­ми. Во­ни ви­яв­ля­ють­ся як у се­ре­дині, так і по кра­ях ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки. Найінтен­сивніший роз­ви­ток хво­ро­би спо­с­терігається на нижніх ли­ст­ках.

На во­лоті і стеб­лах пля­ми ко­рич­неві зі світлішою цен­т­раль­ною ча­с­ти­ною. На зерні во­ни про­яв­ля­ють­ся рідко. Особ­ли­во інтен­сив­но хво­ро­ба роз­ви­вається за во­ло­гої по­го­ди.

Хво­ро­бу спри­чи­ню­ють бак­терії Pseudomonas syringae pv. holci, які ура­жу-ють та­кож сор­го, мо­гар, ку­ку­руд­зу і зла­кові бур’яни.

Шкідливість хво­ро­би ви­яв­ляється у зни­женні асиміляційної по­верхні рос-лин у ре­зуль­таті пе­ред­час­но­го відми­ран­ня ура­же­них листків, що при­зво­дить до зни­жен­ня про­дук­тив­ності куль­ту­ри. В ок­ре­мих ко­ло­с­ках во­лоті зер­но не ут­ворюється або фор­мується плю­с­к­лим, ма­са ура­же­них зер­нин май­же вдвічі мен­ша, ніж здо­ро­вих. Не­добір уро­жаю зер­на ся­гає 20% і більше. Дже­ре­лом інфекції є не­пе­ре­гнилі ура­жені решт­ки рос­лин і за­ра­же­не насіння.

Сму­га­с­тий бак­теріоз

Хво­ро­ба ви­яв­ляється про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин на ли­ст­ках, стеб­лах і во­лоті. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся ши­рокі мас­ля­нисті, спо­чат­ку яс­к­ра­во-жовті, пізніше світло-ко­рич­неві пля­ми без об­лямівки, що просвічу­ються у ви­гляді смуг. Во­ни ча­с­то вкриті тон­ки­ми біли­ми або срібля­с­ти­ми лу­соч­ками із ви­сох­ло­го ек­су­да­ту бак­терій. На піхвах листків і стеб­лах ут­во­рю­ють­ся бурі пля­ми, які пізніше чорніють.

Тка­ни­ни у місцях по­яви плям роз­мо­ча­лю­ють­ся, стеб­ла над­ла­му­ють­ся, спо­с­тері­гаєть­ся відми­ран­ня ура­же­них сте­бел ще на по­чатку труб­ку­ван­ня. Ура­же­на во­лоть по­ни­кає і на­бу­ває ви­гля­ду дозрілої, у ній зазви­чай зер­но не фор­мується (сте­риль­на во­лоть).

Хво­ро­бу вик­ли­ка­ють бак­терії Pseudomonas syringae pv. striafaciens, які під час ве­ге­тації рос­лин по­ши­рю­ють­ся віт­ром, із крап­ля­ми до­щу.

Мінімаль­на тем­пе­ра­ту­ра для роз­вит­ку бак­терій — 6°С, оп­ти­маль­на — 32…35, мак­си­маль­­на — 45°С. Дже­ре­лом інфекції є не­пе­ре­гни­лі ура­жені решт­ки рос­лин і за­ра­же­не насіння.

Ме­ла­ноз

Най­ти­повіші оз­на­ки хво­ро­би ви­яв­ля­ють­ся на просі у фазі на­ли-вання та дозріван­ня зер­на у во­лоті у ви­гляді білу­ва­то-сірих, білу­ва­тих плям, по­тем­ніння і не­кро­зу зер­на. Ура­же­не насіння втра­чає схожість.

Хво­ро­бу вик­ли­ка­ють бак­терії Xanthomonas campestris pv. herbicola. Во­ни під час ве­ге­тації про­са по­ши­рю­ють­ся ме­ханічним шля­хом: вітром, із крап­ля­ми до­щу, ко­ма­ха­ми. Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для роз­вит­ку бак­терій — 28…30 °С, мінімаль­на — 4, мак­си­маль­­на — 36…37 °С.

Ура­же­на бак­теріями тка­ни­на зго­дом за­се­ляється са­профітни­ми гри­ба­ми та інши­ми мікро­ор­ганізма­ми, які вик­ли­ка­ють по­даль­ше руй­ну­ван­ня зер­на. В ура­же­них зернівках відбу­вається інтен­сив­ний гідроліз білків і крох­ма­лю. Унаслі­док підви­ще­ної ак­тив­ності про­те­олітич­них та амілолітич­них фер­ментів спосте­рігається пе­ре­гру­пу­ван­ня фракцій ліпідів і відбу­вається на­ко­­пичен­ня ме­ланоіди­но­вих ре­чо­вин і руй­ну­­­ван­ня ка­ро­ти­ноїдів.

Ме­ла­ноз інтен­сивніше роз­ви­вається на пізніх посівах про­са, ніж на ранніх. Підси­люється роз­ви­ток хво­ро­би за три­ва­ло­го пе­ре­бу­ван­ня ско­ше­но­го про­са у вал­ках, особ­ли­во у во­ло­гу до­що­ву по­го­ду. Дже­ре­лом інфекції є за­ра­же­не насіння і не­пе­ре­гнилі ура­жені решт­ки.

За­хисні за­хо­ди

Про­ти бак­теріаль­них хво­роб про­са ефек­тив­ни­ми за­хо­дами є до­три­ман­ня сівозміни, про­сто­ро­вої ізо­ляції між по­ля­ми про­са і ку­ку­ру­дзи, мо­га­ру, чу­ми­зи, зла­ко­вих трав; зни­щен­ня бур’янів, своєчас­не зби­ран­ня вро­жаю, ре­тель­не очи­щен­ня, про­су­шу­ван­ня і про­труєння насіння, гли­бо­ке за­гор­тан­ня післяж­нив­них ре­ш­ток у грунт, ви­ро­щу­ван­ня стійких сортів.

Мо­заїка

Хво­ро­ба про­яв­ляється у фа­зі кущіння — мо­лоч­на стиглість зер­на. На ли­ст­ках па­ра­лель­но цен­т­ральній жилці по всій до­вжині з’яв­ля­ють­ся мо­заїчні пля­ми у ви­гляді жов­ту­ва­то-білих штрихів і смуг. Ура­жені рос­ли­ни відста­ють у рості і за по­су­хи мо­жуть за­ги­ну­ти ще до ут­во­рен­ня во­лоті.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є вірус російсь­кої мо­заїки пше­ниці Winter wheat russian mosaic virus (WWRMV), який, окрім про­са, ура­жує пше­ни­цю, овес, жито, ячмінь, ку­ку­руд­зу та ди­ко­рослі зла­ки. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — зи­му­ючі інфіко­вані рос­ли­ни пше­ниці ози­мої, жи­та та зла­кові бур’яни, у со­ку яких зберігається вірус. Ре­зер­ва­то­ром віру­су є та­кож яй­ця, відкла­дені во­се­ни інфіко­ва­ними ци­ка­да­ми.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сі­­во­змі­ни з мінімаль­ним на­си­чен­ням зер­но-ви­ми ко­ло­со­ви­ми куль­ту­ра­ми і про­сто­ро­вої ізо­ляції між по­ля­ми ози­мих і ярих зла­ко­вих куль­тур, ре­тель­не і своєчас­не зни­щен­ня па­да­лиці ози­мих і ярих культур, до­три­ман­ня оп­ти­маль­них строків сівби, зни­щен­ня бур’янів — ре­зер­ва­торів інфекції, про­ве­ден­ня за­хис­них за­ходів про­ти ци­кад — пе­ре­нос­ників вірус­ної інфекції.

Інтегрований захист проса від хвороб

  • Економічно найдоцільнішим і екологічно найбезпечнішим методом захисту є створення і впровадження у виробництво стійких до хвороб високопродуктивних сортів. Високою польовою стійкістю до звичайної сажки та середньою стійкістю до інших хвороб характеризуються сорти проса: Вітрило, Денвікське, Золушка, Константинівське, Новокиївське 01, Олітан, Омріяне, Полтавське золотисте, Східне, Таврійське, Ювілейне.
  • Суворе дотримання правил насінництва: збирання насіння — лише зі здорових ділянок; ретельне очищення насіннєвого матеріалу, сортування і калібрування насіння (має відповідати вимогам першого і не нижче другого класу); систота насіння має бути не нижчою 98,5%, схожість — понад 90%; реалізація і висів елітного насіння, ураженого збудниками сажки, не дозволяється.
  • Дотримання науково обгрунтованої сівозміни. Просо краще розміщувати на чистих від бур’янів полях після озимих культур, багаторічних трав, зернобобових, картоплі. На попереднє у сівозміні місце просо можна повертати не раніше, ніж через три роки. Не слід сіяти просо після суданської трави, сорго, чумизи. могару і кукурудзи, які уражуються багатьма спільними збудниками хвороб і пошкоджуються спільними видами шкідників. У зоні недостатнього зволоження просо не варто розміщувати після культур, які дуже висушують грунт (цукрові буряки, соняшник) і знижують стійкість рослин до більшості хвороб.
  • Проти насіннєвої інфекції збудників грибних і бактеріальних хвороб, підвищення продуктивності рослин проводять протруєння насіння із зволоженням або водними суспензіями (10 л/т ) препаратами на основі діючих речовин: беномілу, з. п. (Фундазол, 2,0 кг/т); N-(диоксотіолат 3-іл) дитіокарбамату калію, з. п. (Сульфокарбатіон-К, 0,5–1,0 кг/т). Протруєння поєднують з обробкою насіння одним із дозволених регуляторів росту рослин: Вермістимом, р. (8-10 мл/кг); Вимпелом, р. (300-500 г/т); Ендофітом L1, в. р. (3-5 мл/т); Марсом-У, р. (260 г/т) або біопрепаратом Азотофітом, р. (200 мл/т).
  • Дотримання просторової ізоляції (не менше ніж 0,5 км) між полями нинішніх посівів проса і полями минулорічних посівів, а також посівами суданської трави, сорго, могару, які мають спільних збудників хвороб.
  • Просо позитивно реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Органічні добрива вносять під попередник, а мінеральні – фосфорні і калійні — під оранку, азотні – у передпосівну культивацію. Внесення високих доз азоту зумовлює інтенсивне ураження рослин меланозом, гельмінтоспоріозом, склероспорозом, септоріозом, бактеріальними хворобами. У рядки під час сівби слід вносити гранульований суперфосфат у дозі 10-15 кг/га діючої речовини, що суттєво підвищує стійкість рослин до багатьох інфекційних хвороб.
  • Сівбу проса слід проводити в оптимальні строки, коли температура грунту на глибині 8-10 см прогріється до 12…140С, з одночасним внесення у рядки гранульованого суперфосфату в дозі 10-15 кг/га діючої речовини, що сприяє створенню оптимальних умов для проростання насіння, появи сходів, росту і розвитку рослин. За ранніх строків сівби посилюється схильність до пліснявіння насіння і розвиток сажок, за пізніх – зростає інтенсивність ураження рослин меланозом.
  • Проводять обприскування посівів дозволеними гербіцидами. На широкорядних посівах проводять дво-триразове розпушення міжрядь; підживлення рослин біопрепаратом Азотофітом, р. (500 мл/га) та одним із регуляторів росту рослин: Вимпелом, р. (300-500 г/га) або Ендофітом L1, в. р. (3-10 мл/га).
  • Своєчасне і без втрат збирання урожаю, що сприяє зменшенню ураження рослин проса збудниками пліснявіння, меланозу, гельмінтоспоріозу, склероспорозу і бактеріальних хвороб. З метою запобігання розвитку меланозу зерна під час його зберігання проводять повітряно-теплове обігрівання, сонячне опромінення насіння.
  • Якість вирощеної продукції має відповідати вимогам чинних стандартів: ДСТУ 4790:2007; ДСТУ 4138-2002; ISO 24333:2009; CODEX STAN 193 – 2009.
  • Своєчасний обробіток грунту після збирання проса сприяє зменшенню запасу інфекції збудників хвороб і знижує їхню життєздатність.

 

І. Мар­ков, про­фе­сор,

НУБіП України

Ключові слова: другие зерновые, просо

Інтерв'ю
КАБП
Завдяки проведенню реформ, Україна сьогодні має найбільший за останній час інвестиційний потенціал. До найважливіших міжнародних партнерів України належить Канада.
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча

1
0