Спецможливості
Агробізнес

Вітчизняному комбайнобудуванню — системний і комплексний підхід

05.06.2008
195
Вітчизняному комбайнобудуванню — системний і комплексний підхід фото, ілюстрація
Вітчизняному комбайнобудуванню — системний і комплексний підхід

Величезна кількість дискусій з питань і проблем вітчизняного комбайнобудування проведена і проводиться на сторінках різних видань. На жаль, украй рідко з проблемою виступають фахівці, підкреслюю — фaхівці, що безпосередньо займаються проектуванням, відпрацьовуванням і випробуванням складної зернозбиральної техніки.
Примітно й інше. Дискусії, в основному, зводяться до одного: кращий чи гірший вітчизняний зернозбиральний комбайн “Славутич” порівняно з кращими закордонними аналогами фірм “Джон-Дір” і “Клаас”. Як один з керівників проектування комбайна “Славутич” і учасник його відпрацювання й випробувань скажу одразу: комбайни КЗС-9-1 “Славутич” щодо агротехнічних параметрів (продуктивність, якість зібраного зерна, втрати при збиранні) не поступається кращим закордонним машинам, а за окремими параметрами перевершує їх; за показниками надійності “Славутич” поки що відстає від кращих закордонних комбайнів. Усі ми мусимо засвоїти істину, що висока надійність комбайнів — це високі фінансові витрати, насамперед витрати на передові технології виробництва, сучасну експериментально-стендову базу для відпрацювання комбайнів, на підготовку й утримання висококваліфікованих фахівців зі створення і виготовлення цієї техніки.
Природно, виникає питання: а чи варто було в Україні реалізовувати програму створення вітчизняного комбайна в скрутних фінансово-економічних умовах? Як учасник розробки Національної програми створення й організації виробництва зернозбиральної техніки в Україні скажу про загальноприйняті і дуже зрозумілі постулати, які стали в 1993 році визначальними в ухваленні рішення про створення національного комбайна. По-перше, держава, що має великі посівні площі і валовий збір зерна (як в Україні) зобов’язана розвивати власне комбайнобудування навіть в умовах перехідної економіки, щоб уникнути економічних, соціальних і політичних утрат. Вражає економічний ефект виробництва комбайнів у загальнодержавному вимірі: виробництво, наприклад, 4 тис. комбайнів “Славутич” у рік дає змогу забезпечити близько 115 тис. робочих місць, а надходження в бюджети різних рівнів і цільові фонди становитимуть до 1,4 млрд грн. Іншими словами, власне національне багатство будь-якої країни породжується у виробничій сфері, і лише та країна вважається економічно розвинутою, у якій на базі високих технологій випускається велика кількість конкурентоспроможної кінцевої продукції. По-друге, масова закупівля в необхідних кількостях комбайнів західних фірм потребує щорічних витрат, еквівалентних вартості більш ніж 40% річного врожаю зерна. Іншими словами, це — прямі наші інвестиції в західне сільгоспмашинобудування, в якому близько 60% вартості продукції — заробітна плата. По-третє, масове поповнення комбайнового парку за рахунок створення спільних підприємств із закордонними фірмами неможливе в принципі при вже сформованому міжнародному поділі праці і використанні західними фірмами тріади “зворотність — терміновість — платність”.
Тому тільки державна протекціоністська політика щодо вітчизняного комбайнобудування дасть змогу не втратити, а розвивати наукомісткі виробництва і не допустити перерозподілу прибутку на користь розвинутих економік інших країн.
Докладніше зупинюся на питаннях створення, виробництва і господарської експлуатації комбайнів “Славутич”, проблемах і конкретних пропозиціях. Господарська експлуатація комбайна “Славутич” базової моделі КЗС-9-1 в усіх регіонах України підтверджує високі й стабільні агротехнічні та експлуатаційні характеристики машини. Досягаються високі намолоти зернових колосових культур: кукурудзи на зерно, соняшнику, зернобобових та інших. На ранніх зернових культурах середній сезонний намолот становить понад 1500 т на комбайн за низьких втрат зерна і високої його якості, а максимальний намолот — 2500–3000 т зерна. У процесі збільшення обсягів виробництва комбайнів, постійного поліпшення оснащеності заводів, використання сучасної елементної бази й автоматизованого устаткування, залучення до виготовлення комбайнів висококласних фахівців, підвищення контролю якості комплектуючих комбайнів і складальних робіт, удосконалення гарантійного і сервісного обслуговування, а також із залученням до роботи на комбайнах та до обслуговування їх механізаторів високої кваліфікації надійність роботи комбайнів підвищується, що можна бачити з динаміки підвищення напрацювання на відмову комбайнів КЗС-9-1 “Славутич” (рис. 1).
ДКБ “Південне” в кооперації з суміжними організаціями, крім базової моделі комбайна, відпрацьовує нові моделі комбайнів “Славутич” із класичним і роторним молотильно-сепаруючими агрегатами — відповідно, КЗС-9М і КЗСР-9М.
Таким чином, проектантами, конструкторами, випробувачами, виробничниками проведено величезну роботу. Досягнуто серйозних позитивних результатів. І зненацька, після здачі в серійне виробництво базової моделі комбайна, фінансування НДДКР замовником майже припинено з 2001 року, причому зусилля сьогодні зосереджені в основному на збільшенні обсягів виробництва комбайнів “Славутич” під гаслом: “більше, надійніше, дешевше” — як то кажуть, “багато і відразу”. У чому причина? Чому проектна та конструкторська складові програми виявилися другорядними? Нерозуміння класичних підходів щодо створення і виробництва зернозбиральної техніки? Твердо переконаний, що всі ми і знаємо правила, і розуміємо підходи, і знаємо неприпустимість втрат проектної та конструкторської складових при реалізації складної програми створення і виробництва зернозбиральної техніки. Причина, на мій погляд, у тім, що не бажаємо серйозно засвоїти основне, першорядне правило: тільки за системних і комплексних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і сучасної виробничої бази, передових форм організації робіт може існувати і розвиватися конкурентоспроможна комбайнобудівна галузь. Сьогодні створено законодавчу базу для успішного розвитку галузі — у 2002 році ухвалено закони “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” і “Про інноваційну діяльність”. При цьому для системної і комплексної роботи зі створення вітчизняної зернозбиральної техніки потрібна практична реалізація надзвичайно серйозних заходів. Це насамперед:
- створення і функціонування галузевого Державного спеціалізованого конструкторського бюро з проектування і відпрацювання зернозбиральної техніки з високим рангом і повноваженнями його керівника, сучасними системами проектування, стендовою й експериментальною базами;
- створення уповноваженого органа держави — Державного комітету із сільгоспмашинобудування з високим впливом на процеси, що відбуваються в цій галузі, а так само з можливостями прямих бюджетних вкладень у науково-дослідні роботи, надання податкових пільг і пільгових кредитів інноваційним підприємствам, що здійснюють створення техніки для агропромислового комплексу;
- постійні ділові і виробничі контакти з провідними закордонними комбайнобудівними фірмами, у тому числі стажування українських фахівців на цих фірмах;
- регулярна участь фахівців зі створення зернозбиральної техніки в престижних міжнародних виставках і конференціях;
- упорядкування регіональних ініціатив щодо спільних виробництв зернозбиральної техніки;
- постійне відновлення й удосконалення виробництва;
- випуск базовими заводами сучасних моделей вітчизняних комбайнів різних класів і модифікацій, їх постійне поновлення та вдосконалення.
Як свідчить світова практика, практичний досвід наших найближчих сусідів Білорусі і Росії, тільки за такого системного і комплексного підходу досягаються значні результати в комбайнобудуванні. Такий підхід потребує значних і постійних фінансових витрат, і державні джерела фінансування ніколи не зможуть ці витрати покрити. Навіть у розвинутих країнах 50% засобів на створення сільгосптехніки припадає на державний бюджет, а 50% — на засоби бізнесу з бюджетів великих корпорацій. Тому безумовним є те, що подальша ефективна робота зі створення і виробництва конкурентоспроможної зернозбиральної техніки можлива за умови союзу бізнесу, держави і науково-конструкторських організацій. Такий союз бізнесу, держави і науки забезпечить необхідний технологічний ривок у створенні і виробництві вітчизняних зернозбиральних комбайнів. При цьому потрібно оперативне створення економічно вигідного корпоративного об’єднання провідних науково-конструкторських підприємств галузі, державних і комерційних структур для реалізації всієї низки інноваційного процесу — проектування, розробки, виробництва, реалізації і сервісного обслуговування зернозбиральної техніки.
І у висновку — про два важливі моменти.
Перше. Через брак зернозбиральної техніки щороку зростають втрати врожаю. Лише внаслідок подовження тривалості збирання ранніх зернових у 2002 році з оптимальних 10 до 30 днів втрати урожаю становили близько 4 млн т. Прогноз щодо втрат зерна на наступні роки ще більш тривожний.
Нині фактична чисельність парку зернозбиральної техніки в Україні становить приблизно 28 тис. комбайнів і стрімко наближається до критичної позначки. Поповнення парку комбайнів до потрібної чисельності можливе лише до 2010 року, якщо розпочати поповнення негайно і подвоювати обсяги виробництва щорічно до 2006 року (рис. 2). Становище найсерйозніше, і вихід із нього один — максимально зосередити зусилля на прискоренні масового виробництва вітчизняних комбайнів різних класів і модифікацій, їх постійній модернізації, а також на придбанні та спільному виробництві закордонної техніки в розумних та оптимальних обсягах.
Друге. Вітчизняній економіці, а отже, і виробникам зернозбиральної техніки, доведеться зіткнутися найближчим часом із проблемою світового поділу праці, якщо Україна вступає у Світову організацію торгівлі. При цьому стрімко зростуть вимоги до зернозбиральних комбайнів за комплексним показником “ціна — якість — конструктивна досконалість”. З чим прийде молода вітчизняна комбайнобудівна галузь у СОТ? Нас там чекають, безумовно, з надійною і сучасною технікою, створеною і виготовленою на базі передових технологій.
М. Бондар,
заступник головного конструктора ДКБ “Південне”,
лауреат Державної премії України
в галузі науки і техніки

 

Інтерв'ю
Уявити розвиток будь-якого бізнесу без активного впровадження інформаційних технологій сьогодні неможливо. Вирощування сільськогосподарської продукції на відміну від промислових процесів вкрай чутливо до багатьох непередбачуваних факторів... Подробнее
Родіон Рибчинський, голова асоціації «Борошномели України»
Український ринок борошна незважаючи на негативні тенденції розвивається, для продукції відриваються кордони нових країн, а підприємства будують та оновлюють свої потужності. Про життя борошномелам

1
0