Обгрунтування необхідності підвищення ефективності роботи зернозбиральних комбайнів

Наразі ринкова економіка визначає перелік і площу культур, які буде вигідно вирощувати у певній природно-кліматичній зоні. Під впливом природно-кліматичних та економічних чинників в Україні так склалося, що на 100 га посівних площ на зернові культури припадає 55,8 га, на технічні — 13,5, на овочі — 7,8 і на кормові — 22,5 га. Чи не найважливішою умовою ефективного ведення сільгоспвиробництва, в рослинництві зокрема, є вчасність виконання технологічних процесів. За даними Інституту аграрної економіки УААН, рентабельність виробництва зерна в сільгосппідприємствах 2000 року становила 62,3%, соняшнику — 52,2, цукрових буряків — 6,2, картоплі — 13,2%. Не секрет, що підвищення рентабельності неможливе без застосування високопродуктивної та високонадійної техніки. Формування парку зернозбиральних комбайнів потребує врахування багатьох чинників, які впливають на ефективність використання техніки. Основними з них є тривалість оптимальних строків збирання, рівень урожайності, продуктивність і вартість комбайнів. З аналізу посівних площ, які припадають на зернові культури (55,8%), технологій вирощування і збирання врожаю видно, що основними зерновими культурами, що формують структуру парку комбайнів і потребу в них, є озима пшениця (43,8%) та ячмінь (23%). Строки їх дозрівання майже збігаються, що створює пікове навантаження на техніку і робітників.

Агробіологічні властивості культур зумовлюють оптимальну тривалість збирання врожаю. Дослідами встановлено, що оптимальна тривалість збирання врожаю для різних сортів зернових становить 5–7 днів. Проте на практиці, з огляду на несприятливі погодні умови та низький рівень коефіцієнта готовності комбайнів, тривалість збирання врожаю зростає до 10 днів. Збільшення агротехнічного терміну збирання спричиняє збільшення втрат урожаю через осипання зерна. Крім оптимального агротехнічного терміну, слід визначити економічно доцільну тривалість збирання врожаю, тобто таку, за якої вартість втрат урожаю не перевищує витрат на придбання та експлуатацію додаткових комбайнів. Це дасть можливість сформувати парк зернозбиральних комбайнів, який забезпечить збирання врожаю з мінімальними приведеними експлуатаційними затратами та максимальним прибутком. Урожайність зернових в Україні за 1986–1990 роки становила пересічно 32,1 ц/га з коливанням в окремих господарствах від 10 до 80 ц/га. З огляду на те, що наявна в господарствах техніка морально та фізично застаріла, за останні 10 років урожайність зернових значно знизилась і в 2000 році становила 18,3 ц/га.
Враховуючи погодні умови, тривалість роботи комбайнів у загінці за день пересічно становитиме 10 год; очікуваний валовий збір зернових по Україні — 45 млн т. Тому для вчасного збирання врожаю з допустимими втратами слід за кожну годину намолочувати 0,45 млн т зерна. Це можливо за роботи 50000 комбайнів продуктивністю 9 кг/с. При оновленні парку комбайнів 10% за рік їх слід купувати 5000 одиниць, що за великої вартості та низької купівельної спроможності сільськогосподарських товаровиробників малоймовірно. Тому слід шукати альтернативні джерела фінансування оновлення парку зернозбиральних комбайнів.
Як свідчить досвід, кредитування цієї галузі сільгоспвиробництва не дає жаданого результату з огляду на високий кредитний процент банків — до 24%, тоді як цей показник у банків Західної Європи та США становить 4–5%.
Інвестування аграрного сектора економіки наразі є недостатнім через економічну нестабільність у країні. Існуюча економічна ситуація додатково ускладнюється диспаритетом цін на сільгосппродукцію, зокрема на зерно. Тому все це спонукає виокремлювати кошти саме з тієї галузі сільгоспвиробництва, на розвиток якої вони й будуть спрямовані, тобто джерела фінансування оновлення парку зернозбиральних комбайнів слід шукати в цій самій галузі. Це завдання можна розв’язати двома шляхами:
1. Агробіологічний — виведення нових високопродуктивних сортів, сортів із меншим вмістом незернової частини врожаю, сортів із меншою чутливістю до затримки зі збиранням тощо.
2. Агротехнічний — застосування нових, ефективніших, технологій і способів збирання, застосування нових методів і способів організації збиральних робіт, що дасть змогу збирати врожай з меншими втратами та меншими експлуатаційними затратами.
Перший шлях є перспективним, але потребує копіткої селекційної роботи, що унеможливлює використання його для звичайного сільськогосподарського підприємства. Позаяк господарство має справу із полем, засіяним певним сортом зернових, то є сенс піти саме другим шляхом. Щоб використати потенціальні можливості другого шляху заощадження коштів, насамперед, слід їх розглянути. В Україні зернові збирають за двома технологіями: пряме комбайнування і роздільне збирання. Прогнозується, що роздільне збирання втратить своє значення, тому обсяги його застосування істотно зменшуються. Незернову частину врожаю також збирають за двома технологіями: копицевою і потоковою. Жодну з них у провідних країнах світу не застосовують. Комбайни західноєвропейських країн забезпечують укладання незернової частини урожаю у валок або розкидають її по полю. Використовуючи передові технології збирання, можна заощадити енергетичні й трудові ресурси. Передбачається у 2005 році заготувати соломи на кормові цілі 15 млн т, на підстилку та інші виробничі потреби — 10–11 млн т, для потреб населення — 10 млн т. Для заощадження енергії частину соломи слід подрібнювати й розкидати по полю.
Нагальна потреба оновлення парку зернозбиральних комбайнів (5000 одиниць на рік) може бути вирішена вилученням коштів від зменшення втрат зерна за комбайном. Справжні втрати зерна за комбайном із 80%-ним вичерпанням ресурсу становлять 15–20%, замість допустимих 1,5%. Зменшивши ж втрати бодай на 1%, можна зібрати додаткових 450 тис. т зерна з валовим збором 45 млн т за незмінних експлуатаційних затрат. Це дасть змогу отримати додаткових 157,5 млн грн за середньої ціни реалізації 350 грн/т. За згадану суму можна придбати 384 комбайни “Дон-1500” або 851 комбайн “Нива”. Із доволі простих розрахунків не важко здогадатися, що за наявної ситуації в АПК цей шлях підвищення ефективності виробництва зерна буде найраціональнішим.
Важливою умовою для реалізації цього напряму є правильна організація збиральних робіт. Насамперед слід забезпечити ефективну організацію ремонтно-обслуговуючих робіт, адже на згаданому етапі життєвого циклу комбайнів (експлуатації) важливим є підтримання їх надійності на належному рівні. Підтримання надійності зернозбиральних комбайнів на певному рівні забезпечується системою ТО і Р, тому вона є одним із визначальних чинників ефективності використання зернозбиральної техніки. Своєю чергою одним із показників ефективності функціонування системи ТО і Р є сумарний час простоїв та затрати на проведення ремонтно-обслуговуючих робіт.
Зменшення простоїв комбайнів на ТО та ПР можливе лише за умови детального перегляду всієї системи ТО і Р комбайнів. Дані експлуатації вітчизняних комбайнів свідчать про низьку надійність і недостатню пристосованість машин до ТО і ПР. Так, на плановий ПР і ТО припадає до 30% робочого часу, що відчутно знижує ефективність використання комбайнів.
Крім того, як свідчить досвід, чинна система не завжди узгоджується з потребою у використанні обслуговуючих операцій, а тому і мають місце значні перевитрати коштів та робочого часу. Відомо, що час безвідмовної роботи машин та інтенсивність відмов залежать від багатьох причин, враховувати які повністю практично нема змоги. Тому обслуговування елементів машин із заданою періодичністю буде або запізнім, коли відмова трапилася раніше, ніж машина відпрацювала регламентований строк, або передчасним. Як наслідок, у першому випадку виникають витрати, пов’язані з форсованим спрацюванням деталей машин, що працюють в умовах відмови елемента, в другому — збільшення затрат праці та матеріалів через недовикористання ресурсу елементів, що обслуговуються. Крім того, незапланований ПР, внаслідок відмови, потягне за собою значні затрати часу на відновлення роботоздатності машини, що в напружений час дорого обійдеться: година простою комбайна в піковий період відповідатиме пересічно 0,13% втрат урожаю. Це все підтверджує принципові вади регламентного способу обслуговування машин. Відомо, що сумарні експлуатаційні затрати на обслуговування машини (в тому числі на ТО і Р) упродовж усього її життєвого циклу вдвічі-втричі перевищують ціну нової. До того ж, надійність техніки, залежно від її наробітку, має характер спаду. Проте діюча система ТО і Р не враховує цей факт, періодичність ремонтно-обслуговуючих робіт залишається незмінною. Це і є однією з основних причин перевитрат коштів на проведення ремонтно-обслуговуючих робіт.
Наприклад, затрати на підтримання комбайнів у роботоздатному стані другого і більше років експлуатації перевищують аналогічні затрати для комбайнів першого року експлуатації не менше ніж у 1,5 раза, що говорить про низький рівень надійності машин і низький рівень ефективності системи ТО і Р, яка його забезпечує. Не без змін залишаються і затрати на паливно-мастильні матеріали у функції від наробітку комбайнів. Слід зауважити, що інтенсивність збільшення цих затрат відчутно зростає, починаючи від наробітку 1000 га.
Дослідження свідчать, що чинна система щодо технічного обслуговування може бути вдосконалена завдяки спеціалізації щозмінного ТО. Нині ТО зернозбиральних комбайнів виконується одним комбайнером (або з помічником). Дослідження і передовий досвід свідчать, що ЩТО має здійснюватися спеціалізованими ланками майстрів. Така форма організації технічного обслуговування зумовлена цілою низкою чинників. По-перше, сучасна зернозбиральна техніка є енергонасиченою, обслуговувати яку одному комбайнеру без засобів механізації практично неможливо. По-друге, підготовка потужних енергонасичених машин до роботи забирає багато часу. Запровадження спеціалізованого ЩТО дасть змогу скоротити час на приведення машини в роботоздатний стан (запуск, прогрівання двигуна тощо) і збільшити основний час зміни. Тому організація ланок і запровадження спеціалізованого ЩТО зернозбиральних комбайнів є на сучасному етапі нагальною потребою. Наприклад, запровадження такої системи технічного обслуговування для тракторів дало змогу підвищити якість робіт, зменшити кількість відмов, знизити затрати коштів на технічне обслуговування і час простою. При цьому було отримано до 5% додаткового змінного часу, а, відповідно, — і змінного наробітку.
Я. Михайлович,
канд. техн. наук, доцент НАУ,
А. Рубець,
аспірант НАУ