Не­ти­ха во­да, або Чо­му «країна ти­хо­го ран­ку» більше не по­тер­пає від по­ве­ней

 У да­ле­ко­му (та й не­да­ле­ко­му) ми­ну­ло­му із на­стан­ням літа ко­рейці че­ка­ли се­зо­ну дощів, а з ним і по­ве­ней, які не ли­ше за­вда­ва­ли ве­ли­чез­ної шко­ди на­род­но­му гос­по­дар­ст­ву, а й за­би­ра­ли людські жит­тя. За да­ни­ми Ко­рейсь­кої кор­по­рації вод­них ре­сурсів (KOWAKO), по­над 90% смер­тей внаслідок при­род­них лих бу­ли вик­ли­кані ка­та­ст­ро­фа­ми, пов’яза­ни­ми з во­дою.

М. За­во­рот­на, М. Пу­го­ви­ця,
жур­налісти
Спеціаль­но для «Про­по­зиції» із Се­у­ла

Більше то­го, кіль­кість жертв після подібних ка­таклізмів із 1996 по 2006 р. зрос­ла вдвічі: втра­ти від вод­них й інших кліма­тич­них стихій пе­ре­ви­щи­ли втра­ти від по­жеж та ав­то­мобільних аварій. У пресі пи­са­ли: «Жор­сто­ка іронія для та­кої ма­лень­кої нації, як на­ша, по­тер­па­ти від по­ве­ней влітку і не­стачі во­ди від по­сух на­весні, во­се­ни, взим­ку».
Не­пе­ред­ба­чу­ваність по­го­ди вна­слі­док змін кліма­ту підштовх­ну­ла «країну ти­хо­го ран­ку» (так на­звав Півден­ну Ко­рею Рабіндра­нат Та­гор) шу­ка­ти ефек­тив­них спо­собів при­бор­кан­ня не­ти­хих вод, за­побіган­ня по­ве­ням. На дер­жав­но­му рівні прий­ня­ли рішен­ня ре­алізу­ва­ти амбітний про­ект, який ста­не од­ним із найбільших політич­них, еко­номічних, еко­логічних в історії РК, — з віднов­лен­ня та роз­ши­рен­ня ру­сел чо­ти­рь­ох найбільших річок: Хан­ган, Ким­ган, Йон­сан­ган і На­ктон­ган, які від ро­ду-віку бу­ли віднос­но мілки­ми, і рівень во­ди в них силь­но за­ле­жав від се­зон­них ко­ли­вань. У по­су­ш­ливі періоди її не ви­с­та­ча­ло для рос­лин­ництва, за­те часті цик­ло­ни влітку й во­се­ни при­зво­ди­ли до руйнівних роз­ливів. В уряді цей про­ект відро­д­жен­ня річок піднес­ли до ран­гу національ­но­го. Слід бу­ло ро­би­ти рішучі кро­ки, ад­же су­ми збитків від роз­бур­ха­них вод зро­с­та­ли, капіта­ло­в­кла­ден­ня, спря­мо­вані на за­побіган­ня по­ве­ням, ви­яв­ля­лись не­до­статніми, а на ліквідацію наслідків ви­­тра­ча­лись де­далі солідніші ко­ш­ти. У Се­улі підра­ху­ва­ли: як­що не вжи­ти терміно­вих за­ходів, то країна най­б­лиж­чи­ми ро­ка­ми відчу­ва­ти­ме дефіцит во­ди у 800 млн куб. м.
Вар­то відзна­чи­ти, що це не пер­ший мас­штаб­ний тех­но­логічний і еко­логічний про­ект у РК. Про­тя­гом століть місце­ве на­се­лен­ня прак­тич­но на всій те­ри­торії, за ви­нят­ком де­я­ких ви­со­когірних рай­онів, ви­ру­бу­ва­ло й май­же зве­ло ліси, що ста­ло го­ло­вною при­чи­ною ерозії грун­ту та по­ве­ней. У 60-х ро­ках ми­ну­ло­го століття спо­хва­ти­ли­ся й прий­ня­ли про­гра­му відро­д­жен­ня зе­ле­них ма­сивів, яка да­ла добрі пло­ди. Та про історію бо­роть­би з лісом і бо­роть­би за ліс ми роз­повімо в на­ступ­но­му листі з Азії, а по­ки що по­вер­не­мо­ся до вод­них про­блем.
От­же, оз­до­ров­лен­ня найбільших річок… Чи не при­клад це для Ук­раїни, де річки «оз­до­ров­лю­ють­ся» хіба що не­чи­с­то­та­ми то­в­сто­сумів, котрі на­силь­но оку­пу­ва­ли їхні бе­ре­ги? Як вда­ло­ся місце­вим жи­те­лям до­сяг­ти ме­ти? Ду­же хотіло­ся ближ­че по­знай­о­ми­ти­ся з унікаль­ним досвідом під час не­дав­нь­о­го відря­д­жен­ня до да­ле­кої країни.
Що мо­жуть ко­рейці в ца­рині еко­логії, один із нас мав змо­гу по­ба­чи­ти на власні очі раніше, ко­ли впер­ше по­тра­пив на півострів. І був не­аби­як вра­же­ний тим, як се­ульці за ініціати­ви по­пе­ред­нь­о­го ме­ра (а ним до об­ран­ня пре­зи­ден­том був Лі Мьон Бак) звільни­ли з 30-річно­го по­ло­ну схо­ва­ну в ко­лек­тор ма­лень­ку річеч­ку Чхон­геч­хон і пе­ре­тво­ри­ли її на ок­ра­су ме­га­поліса. Прой­шов тоді пішки вздовж го­лу­бої кра­суні від ви­то­ку до місця, де впа­дає у Хан­ган, і не міг не по­радіти за неї, а вод­но­час не зга­да­ти із су­мом та біллю рідної Либіді, яку ніхто із київських мож­но­владців не зби­рається вивільня­ти на світ Бо­жий. За­гна­ли в підзе­мел­ля і вдаємо, на­че ніко­ли й не бу­ло в ук­раїнської сто­лиці би­лин­ної пер­ли­ни!..
Да­ти інтерв’ю ук­раїнським жур­налістам люб’яз­но по­го­ди­ла­ся відповідаль­ний працівник Мінзе­м­ре­сурсів Ча Юн-джонг. У 2009–2012 ро­ках, ко­ли три­ва­ла ре­алізація про­ек­ту, во­на обійма­ла по­са­ду пер­шо­го за­ступ­ни­ка керівни­ка Національ­но­го бю­ро з відро­д­жен­ня чо­ти­рь­ох найбільших річок Ре­с­публіки Ко­рея (навіть та­кий ор­ган ство­ри­ли в Се­улі для ко­ор­ди­нації зу­силь!).

Державний підхід

На­шу роз­мо­ву, пані Юн-джонг, не мо­же­мо не по­ча­ти з осо­би­с­тих вра­жень. При­летівши до Се­у­ла, то­го са­мо­го дня уве­чері ми поспіши­ли до Чхон­геч­хон. Хотіло­ся зна­ти, як по­чу­ває се­бе річеч­ка. Допізна не мог­ли за­ли­ши­ти бе­регів, бук­валь­но на­вод­не­них меш­кан­ця­ми та гос­тя­ми міста. До­б­ре лю­дям — от­же, до­б­ре річці, яка вже ста­ла сим­во­лом су­час­ної Ко­реї. Тут особ­ли­во відчу­ваєш, як країна по­вер­тається до при­ро­ди…
— Так, пе­ре­тво­рен­ня заіндуст­ріалі­зо­ва­них ку­точків на еко­логічно чисті ство­рює по­зи­тив­ний настрій. У пар­ко­вій зоні, яка про­стя­гла­ся на 8 км обіруч рус­ла, чу­ти спів птахів і ти­хий шум во­ди, що біжить по камінцях. І це в центрі 10-мільйон­но­го міста. До нас те­пер приїздять ду­же ба­га­то фахівців з інших країн, аби по­знай­о­ми­ти­ся з досвідом віднов­лен­ня річок. Зміни кліма­ту не ліпшим чи­ном по­зна­ча­ють­ся на водній си­с­темі всьо­го світу. Як­що ми­ну­ле століття бу­ло епо­хою «чор­но­го зо­ло­та», то ХХІ стає епо­хою «зо­ло­та го­лу­бо­го». Про­бле­ма вод­них ре­сурсів ви­хо­дить на перші місця у міжна­род­но­му по­ряд­ку ден­но­му.

З ог­ля­ду на це і при­сту­пи­ли в ре­с­публіці до ре­алізації ши­ро­ко­мас­штаб­но­го про­ек­ту з віднов­лен­ня чо­ти­рь­ох річок?
— Про­гра­ма пе­ред­ба­ча­ла поліпшен­ня ста­ну найбільших вод­них ар­терій і зв’яза­них з ни­ми го­ло­вних при­ток, впо­ряд­ку­ван­ня при­лег­лих те­ри­торій. Відро­д­жен­ня річок — цен­т­раль­на лан­ка про­гра­ми уря­ду, спря­мо­ва­на на розквіт еко­номіки, підви­щен­ня ефек­тив­ності ви­ко­ри­с­тан­ня вод­них ре­сурсів.
 
Які кон­кретні за­вдан­ня пе­ред­ба­ча­ли?
— По-пер­ше, за­хи­с­ти­ти за­па­си пит­ної во­ди. Півден­на Ко­рея на­ле­жить до країн з об­ме­же­ним до­сту­пом до вод­них ре­сурсів. Внаслідок ви­со­кої гу­с­то­ти на­се­лен­ня та ма­лої те­ри­торії кількість опа­дів на ду­шу на­се­лен­ня ста­но­вить ли­ше од­ну вось­му ча­с­т­ку від се­ред­нь­освіто­во­го по­каз­ни­ка. Крім то­го, 70% опадів при­па­дає на так зва­ний період дощів із лип­ня по ве­ре­сень, во­ни швид­ко збіга­ють до оке­а­ну, бо 65% площі країни — то го­ри. От і по­став­ле­но за­вдан­ня збільши­ти об­сяг національ­них вод­них ре­сурсів. Яким чи­ном? Спо­ру­див­ши су­часні греблі, по­гли­бив­ши, де потрібно, рус­ла.
По-дру­ге, на­ле­жа­ло поліпши­ти якість во­ди — ли­ше в при­род­ну інфра­­ст­рук­ту­ру та фо­с­форні очисні спо­ру­ди дер­жа­ва інве­с­ту­ва­ла 3,9 трлн вон.
По-третє, про­ект є од­ним із го­ло­вних ком­по­нентів бо­роть­би зі зміна­ми кліма­ту. Як ви вже знаєте, Ко­рея силь­но по­тер­пає від ча­с­тих по­ве­ней і по­сух, які ли­ше в період з 2002 по 2006 р. за­вда­ли шко­ди на су­му 2,7 трлн вон (2,1 млрд дол.) Кількість днів із силь­ни­ми зли­ва­ми (по­над 100 мм опадів) зрос­ла в 1,7 ра­за за ос­танні два де­ся­тиліття. Зміни кліма­ту й на­далі вик­ли­ка­ти­муть не­ста­чу пит­ної во­ди та погіршен­ня її якості, спри­чи­ня­ти­муть по­ру­шен­ня вод­ної еко­си­с­те­ми. То­му про­ект по­кли­ка­ний по­си­ли­ти мож­ли­вості країни зі стабільно­го уп­равління вод­ни­ми ре­сур­са­ми.
На­решті, ре­алізація про­гра­ми спри­я­ти­ме відро­д­жен­ню фло­ри та фа­у­ни ба­сей­ну річок, до­сяг­нен­ню зба­лан­со­ва­но­го роз­вит­ку те­ри­торій, збільшен­ню ро­бо­чих місць.

Подібні грандіозні про­ек­ти по­тре­бу­ють не­аби­я­ких фінан­со­вих ви­т­рат. Чи мож­на на­зва­ти бю­д­жет відро­д­жен­ня чо­ти­рь­ох річок? На ко­го по­кла­де­но обо­в’я­з­­ки ви­ко­нан­ня ос­нов­них робіт?
— Участь у за­галь­но­національній справі (а її мож­на так на­зва­ти, бо охо­пи­ла 72 регіони, тоб­то май­же тре­ти­ну країни, де про­жи­ває 15,68 млн осіб — 33,2% за­галь­ної кількості на­се­лен­ня) бра­ли чи­ма­ло ком­паній, фірм і під­приємств. Але фінан­су­ван­ня — ви­нят­ко­во дер­жав­не. Ад­же ріки пе­ре­бу­ва­ють не в чиїйсь при­ватній влас­ності, во­ни — за­галь­но­дер­жав­на цінність. За­хо­ди, спря­­мо­вані на віднов­лен­ня річко­вих еко­си­с­тем, поліпшен­ня якості во­ди, за­побіган­ня по­ве­ням та обмілінню ру­сел, а та­кож ожив­лен­ня еко­номіки регіонів, роз­та­шо­ва­них на уз­бе­реж­жях, обійшли­ся дер­жаві у 22,2 трлн вон (18 млрд дол.). Го­ловні ви­ко­навці — міністер­ст­во зе­мель­них ре­сурсів, транс­пор­ту і морсь­ких справ; міністер­ст­во охо­ро­ни на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща; міністер­ст­во про­до­воль­ст­ва, сільсько­го, лісо­во­го гос­по­дар­ст­ва і ри­баль­ст­ва, а та­кож міністер­ст­во куль­ту­ри. Ре­алізацію про­ек­ту очо­ли­ло Мінзе­м­ре­сурсів, при ньо­му й бу­ло ство­ре­но на­ше Ко­ор­ди­наційне бю­ро.

Які підсум­ки без­пре­це­дент­ної еко­­ло­гічної акції?
— Як на­го­ло­сив тодішній пре­зи­дент Лі Мьон Бак на уро­чистій це­ре­монії з на­го­ди успішно­го за­вер­шен­ня про­ек­ту та відкрит­тя 16 но­вих гідро­комп­лексів на вод­них ар­теріях, «відро­д­жен­ня річок при­не­се відро­д­жен­ня та ко­ристь усій країні». За 2,5 ро­ку по­бу­до­ва­но су­часні греблі та шлю­зи для ре­гу­лю­ван­ня во­ди — не ли­ше ве­ли­ких, а й ма­лих і се­редніх розмірів. Ство­ре­но ре­зервні місткості во­до­схо­вищ і при­бе­реж­них ре­зер­ву­арів, ре­кон­ст­руй­о­ва­но ті з них, які за­без­пе­чу­ють відтік во­ди під час по­ве­ней і на­ро­щу­ють її за­па­си. Віднов­ле­но роз­миті ділян­ки, укріпле­но, об­са­д­же­но бе­ре­ги, що об­ва­лю­ють­ся.

Але ж греблі, ка­жуть еко­ло­ги, да­ле­ко не завжди слу­гу­ють на ко­ристь при­роді. У світі що­ро­ку навіть відзна­чається День бо­роть­би з греб­ля­ми на річках…
— Є про­тив­ни­ки спо­ру­д­жен­ня їх і в нашій країні. Уряд ро­бив і ро­бить усе для то­го, аби в та­ких ви­пад­ках мінімізу­ва­ти еко­логічні збит­ки. Ще на стадії роз­роб­ки про­ек­ту бу­ли за­лу­чені про­від­ні на­укові інсти­ту­ти. Без вис­новків і ре­ко­мен­дацій вче­них не при­сту­па­ли до бу­дівництва жод­ної гідро­­спо­ру­ди, до кож­ної з них ви­су­ва­лась од­на ви­мо­га — ма­ють бу­ти дружніми сто­сов­но при­ро­ди. І вже ба­чи­мо ре­зуль­та­ти спільної праці: у 2011 р. унаслідок за­тяж­них до­щів бу­ло зафіксо­ва­но ре­корд­ну кіль­кість опадів, але рівень па­водків у ба­сейні чо­ти­рь­ох річок за­вдя­ки новій си­с­темі дре­на­жу ста­но­вив мен­ше однієї де­ся­тої від по­каз­ни­ка по­пе­редніх років з ана­логічною кількістю опадів. От­же, ми на пра­виль­но­му шля­ху. Важ­ли­во й та­ке: з обох боків кож­ної дам­би про­кла­де­но відкриті водні ка­на­ли — ти­ми стеж­ка­ми вільно мігрує ри­ба.
 
Про­ект за­вер­ше­но. Що мож­на ска­за­ти про на­ступні кро­ки в цій ца­рині, пані Юн-джонг?
— За­галь­на про­тяжність вод­них ар­терій у Південній Ко­реї — 29 839 км. Із них віднов­ле­но тро­хи більше 3 тис. км, то­му ро­бо­ти ви­с­та­чить на ба­га­то років. Го­ло­вне, що ми по­ча­ли цю бла­го­род­ну спра­ву. Чо­го до­сяг­ли — яс­к­ра­во де­мон­ст­ру­ють ек­с­по­зиції куль­тур­них центрів відро­д­же­них річок, спеціаль­но відкри­тих у ба­сей­нах кож­ної. Яка ме­та їх, кра­ще мож­на зро­зуміти, по­бу­вав­ши бо­дай на одній з онов­ле­них...
Що ж, за­про­шуємо на бе­ре­ги по­се­с­т­ри на­шо­го Дніпра — ве­лич­ної Хан­ган та до її Куль­тур­но-освітньо­го цен­т­ру, який дає гар­не уяв­лен­ня про зроб­ле­не на всьо­му дов­го­му го­лу­бо­му шля­ху, по­чи­на­ю­чи з ви­то­ку.

Бе­ре­ги — для річки, а не для бізне­су і то­в­сто­сумів
На за­вер­шаль­но­му етапі ви­ко­нан­ня про­ек­ту в ба­сей­нах Хан­га­на, Ким­га­на, На­ктон­га­на і Йон­сан­гана гос­тин­но відчи­ни­ли двері куль­турні цен­т­ри. За сло­ва­ми гос­по­дарів, вони ви­ко­ну­ють роль освітніх і роз­ва­жаль­них ком­плексів, де лю­ди ма­ють мож­ливість дізна­ти­ся все, що ціка­вить, про сам про­ект і от­ри­ма­ти за­до­во­лен­ня від близь­кості з во­дою. В ос­нові діяль­ності кож­но­го ле­жать три ос­новні кон­цепції: участь, спільне ви­ко­ри­с­тан­ня, дозвілля. Знай­о­ми­мо­ся з од­ним із них, зве­де­ним у Йоч­жу, за 70 км від сто­лиці, на Хан­гані.
Оригіна­ль­ну три­по­вер­хо­ву спо­ру­ду на бе­резі вид­но зда­ле­ку — то і є Куль­тур­ний центр річки. Мо­ло­дий ди­рек­тор Лін Синг-юнг, вис­ло­вив­ши за­хоп­лен­ня цікавістю жур­налістів аж з да­ле­кої Ук­раїни, гос­тин­но за­про­шує на ек­с­курсію, і ми пе­ре­дусім піднімаємо­ся ліфтом на ог­ля­до­вий май­дан­чик, що зна­хо­дить­ся на ви­соті 11-го по­вер­ху. Па­но­ра­ма на­вкру­ги — аж дух пе­ре­хоп­лює! Мов на до­лоні, од­на з трьох но­вих гре­бель на Хан­гані — Кан­чон: ши­ро­ке во­до­схо­ви­ще, гу­с­тий ліс на про­ти­леж­но­му бе­резі, май­дан­чи­ки для роз­ваг та за­нять спор­том, пла­вальні ба­сей­ни… Усь­о­го на чо­ти­рь­ох річках упо­ряд­ку­ва­ли 16 во­до­схо­вищ, спо­ру­ди­ли стільки ж гре­бель — і всі не­по­втор­но­го ди­зай­ну. На Кан­чоні, на­при­клад, ос­но­ву — бе­тонні сто­впи — спро­ек­ту­ва­ли у формі но­са ко­раб­ля. Справжній витвір ми­с­тецтва.
На­со­ло­див­шись краєви­да­ми, спу­с­каємо­ся на третій по­верх. Тут теж ог­ля­до­вий май­дан­чик, який вод­но­час слу­гує про­сто­ром для про­ве­ден­ня семінарів і за­нять, до роз­кла­ду яких вклю­че­но освітні про­гра­ми, при­род­ни­чо-на­укові кла­си для дітей, кон­суль­тації для до­рос­лих. Дру­гий по­верх — так зва­на зо­на куль­ту­ри, во­на знай­о­мить відвіду­вачів з ху­дожніми тво­ра­ми на річко­ву те­ма­ти­ку, про­по­нує за­ли­ши­ти власні повідо­млен­ня на дис­плеї. У зоні ж роз­вит­ку (перший по­верх) мож­на пе­ре­гля­ну­ти відео про ми­ну­ле й сьо­го­ден­ня вод­них ре­сурсів провінції та країни, про досвід розв’язан­ня еко­логічних про­блем в інших дер­жа­вах, про те, як різні на­ро­ди бо­рють­ся зі стихійни­ми ли­ха­ми, що роб­лять для за­побіган­ня їм.
— Що­най­пер­ша функція, яку ви­ко­нує наш центр, — роз­повів Лін Синг-юнг, — ми по­винні сте­жи­ти за рівнем во­ди у во­до­схо­ви­щах і ре­гу­лю­ва­ти йо­го. Із будівництвом но­вих гре­бель і шлю­зів, капіталь­ною ре­кон­ст­рукцією ста­рих знач­но зріс за­пас вод­них ре­сурсів — Ко­рея от­ри­ма­ла до­дат­кові ре­зер­ву­а­ри міст­кістю по­над 1,3 млрд куб. м во­ди; змен­ши­ли­ся за­гро­зи ка­та­ст­рофічних па­водків. Поліпши­лась і якість во­ди, чо­му сприяє ство­рен­ня ве­ли­кої си­с­те­ми ка­налізації, очис­них спо­руд. По­далі від ру­сел ви­не­се­но сільсько­го­с­по­дарські, про­мис­лові об’єкти-за­бруд­ню­вачі, не доз­во­ляється будь-яке будівництво, окрім ре­к­ре­аційно­го, на бе­ре­гах — во­ни ма­ють слу­гува­ти річці, а не бізне­су чи ок­ре­мим то­в­сто­су­мам. Всіля­ко за­охо­чує­ться за­кла­дан­ня но­вих еко­парків, роз­ши­рен­ня за­хис­них лісо­смуг, вла­ш­ту­ван­ня охо­рон­них зон. Особ­ли­ва ува­га приділяється по­кра­щан­ню еко­логії за­бо­ло­че­них те­ри­торій. Що­ро­ку в країні за уча­с­тю пред­став­ників уря­ду, місце­вих муніци­палітетів, за­хис­ників при­ро­ди, гро­мадсь­кості відзна­чається Всесвітній день боліт. Такі події спри­я­ють підви­щен­ню виз­нан­ня та ро­зуміння важ­ли­вості бо­лот­них угідь як клю­ча до вирішен­ня про­блем, пов’яза­них зі зміною кліма­ту…
Ми прой­ш­ли­ся з па­ном Ліном бе­ре­гом Хан­га­на, ча­с­то зу­пи­ня­ю­чись біля то­го чи іншо­го ціка­во­го пунк­ту. Ось май­дан­чи­ки, де мож­на по­ста­ви­ти на­мет і кілька го­дин чи діб про­ве­с­ти тет-а-тет з при­ро­дою; ось спеціаль­но об­лад­на­на сце­на, на якій відбу­ва­ють­ся за­ру­чи­ни — ба­жа­ючі поєдна­ти долі в чарівно­му ку­точ­ку за­пи­су­ють­ся в дов­гу чер­гу; а он ще од­не каз­ко­ве місце у ви­гляді сер­деч­ка — там мо­лоді освічу­ють­ся в ко­ханні… На кож­но­му кроці — якісь не­сподіван­ки, хи­мерні скульп­ту­ри, чис­ленні спор­тивні зна­ряд­дя, ба­сей­ни для різних віко­вих груп… Ба­га­то юнаків і дівчат відпо­чи­ва­ють, сміх, жар­ти, але… якось не «по-ук­раїнськи» відпо­чи­ва­ють: без тра­­диційних у нас пля­шок з пи­вом, не ка­жу­чи вже про міцніші на­пої. Ози­рає­мо­ся на­вкру­ги і не ба­чи­мо куп сміття. Гос­по­дарі при­га­ду­ють, що ко­ли при­сту­па­ли до відро­д­жен­ня річки, в де­я­ких місцях не мож­на бу­ло підійти до неї — че­рез за­рості бур’яну, за­ха­ра­щен­ня вся­ким не­по­тре­бом. Роз­чи­ща­ли бе­ре­ги гро­ма­да­ми, ро­ди­на­ми, шкільни­ми ко­лек­ти­ва­ми. Ви­хо­ван­ня пра­цею да­ло пло­ди: те­пер ніко­му й на дум­ку не спа­де сміти­ти деінде. І ніде на­писів не­має із за­кли­ка­ми не сміти­ти.
А ще не­аби­я­ке вра­жен­ня спра­ви­ли на нас ве­ло­си­пе­ди­с­ти. Ви­яв­ляється, про­кла­дан­ня трас для них теж ста­ло національ­ною про­гра­мою — Півден­на Ко­рея пе­ре­жи­ває справжній ве­ло­си­пед­ний бум. До гу­с­тої ме­режі доріжок для дво­колісно­го транс­пор­ту тро­хи більш як за два ро­ки до­да­ло­ся ще 1600 км — їх про­кла­ли на­вко­ло чо­ти­рь­ох найбільших відро­д­же­них річок…
Як­що в країні мертві ріки пе­ре­тво­рю­ють на живі (при­клад з ма­лень­кою Чхон­геч­хон), лю­дям не тре­ба го­во­ри­ти про «поліпшен­ня вже сьо­годні». Лю­ди на власні очі ба­чать і відчу­ва­ють поліп­шен­ня. Вже сьо­годні. Лю­дям не тре­ба обіця­ти «жит­тя по-но­во­му» — їм про­по­ну­ють про­ек­ти, які б за­хо­пи­ли, об’єд­на­ли всіх у твор­чо­му по­риві, в ба­жанні не ли­ше підно­си­ти еко­номічну міць своєї батьківщи­ни, а й кріпи­ти ду­хов­ну ос­но­ву, дбай­ли­во пле­ка­ти па­ро­ст­ки кра­си, що де­далі сміливіше прок­ль­о­ву­ють­ся навіть крізь ас­фальт.