Хво­ро­би греч­ки

Пліснявіння насіння

Хво­ро­ба ви­яв­ляється скрізь, де ви­ро­щу­ють греч­ку, але найбільшої шко­ди за­вдає у північних та західних об­ла­с­тях Полісся. В цен­т­раль­них та півден­них об­ла­с­тях ура­жен­ня насіння і про­ростків греч­ки збудни­ка­ми пліснявіння спо­с­терігається знач­но рідше. За­леж­но від збуд­ників хворо­би за­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється у ви­гляді сі­ро-зе­ле­но­го, тем­но­го і ро­же­во­го плісня­віння.

Сіро-зе­ле­не пліснявіння вик­ли­ка­ють чис­ленні гри­би із родів Penicillium spp., Aspergillus spp., Botrytis spp., Mucor spp. Ура­же­не насіння має затх­лий запах цві­лі. Більшість збуд­ників сіро-зе­ле­но­го пліснявіння по­чи­на­ють роз­ви­ва­тися за тем­пе­ра­ту­ри 5…8°С, а ок­ремі ви­ди — на­віть за 2…3°С, що дає їм мож­ливість при­гнічу­ва­ти роз­ви­ток інших грибів, які міс­тять­ся на зернівках греч­ки. Особ­ли­во це спо­с­терігається за ви­ко­ри­с­тан­ня по­сівно­го ма­теріалу по­га­ної якості, за сів­би насіння у хо­лод­ний грунт і про­хо­лод­них по­год­них умов під час про­ро­с­тан­ня. За­хво­рю­ван­ня вик­ли­кає зріджен­ня схо­дів у ре­зуль­таті не­про­ростан­ня інфіко­ва­но­го насіння, відми­ран­ня у грунті ура­же­них про­ростків, які не до­сяг­ли йо­го по­верхні, за­трим­ку рос­ту і роз­вит­ку рос­лин. Ура­женість греч­ки збуд­ни­ка­ми сі­ро-зе­ле­но­го пліснявіння пе­ре­бу­ває у пря­мій за­леж­ності від кількості по­шко­д­же­них зе­рен.

Тем­не пліснявіння зернівок греч­ки зу­мов­лю­ють гри­би із родів Cladosporium spp., Alternaria spp., Nigrospora spp. та ін. Ура­жен­ня зернівок греч­ки тем­ним пліс­нявінням за­зви­чай по­чи­нається у місцях ме­ханічних по­шкоджень їхніх насіннє­вих обо­ло­нок і за тем­пе­ра­ту­ри не ниж­че 12°С. За­вдя­ки таким еко­логічним особ­ли­во­с­тям збуд­ни­ки тем­но­го пліснявіння не завжди витри­му­ють кон­ку­ренцію з ін­ши­ми гри­ба­ми, які містять­ся на зер­нів­ках греч­ки. 

Ро­же­ве пліснявіння вик­ли­ка­ють гри­би із родів Trichothecium spp., Spo­ro­tri­chum spp., Cephalosporium spp. та ін. Інтен­сив­ний роз­ви­ток збуд­ників ро­же­во­го пліснявіння відбу­вається під час дозрі­ван­ня рос­лин у во­ло­гу по­го­ду, зберіган­ня во­ло­го­го насіння у бур­тах на то­ках, у зер­но­с­хо­ви­щах, за підви­ще­ної во­ло­гості грун­ту і тем­пе­ра­ту­ри 8…10°С. За­се­лен­ня зернівок греч­ки збуд­ни­ка­ми ро­же­во­го пліснявіння роз­по­чи­нається за йо­го во­ло­гості 19% і ви­ще. Хво­ро­ба вик­ли­кає за­гни­ван­ня зернівок, а за не­знач­но­го ура­жен­ня різко зни­жується енергія про­ро­с­тан­ня і схожість, що ро­бить їх не­при­дат­ни­ми для висіву.

Шкідливість пліснявіння варіює за­леж­но від сту­пе­ня за­ра­же­ності насін-нєво­го ма­теріалу і ро­дю­чості грун­ту: що ви­щий відсо­ток за­ра­же­но­го насіння, ви­сіяно­го в грунт, то більше хво­рих рос­лин бу­де під час про­ро­с­тан­ня. За слабко­го сту­пе­ня за­ра­же­ності насіння схожість греч­ки зни­жується на 4–9%, за сильно­го — на 20–35%. В ок­ремі ро­ки за не­спри­ят­ли­вих умов для про­ро­с­тан­ня насіння, особ­ли­во на пе­ре­зво­ло­же­них, важ­ких гли­ни­с­тих, за­пли­ва­ю­чих, ду­же кислих і со­лон­цю­ва­тих грун­тах, за­хво­рю­ван­ня мо­же вик­ли­ка­ти зріджен­ня посівів на рів­ні до 40–60%. У та­ких умо­вах по­ява сходів за­три­мується на 6–14 днів і біль­ше, рос­ли­ни повільно роз­ви­ва­ють­ся, спо­­с­терігається стро­катість посівів за ви­со­тою рос­лин. Дже­ре­лом інфекції є грунт, ура­жені рос­линні решт­ки і за­ра­же­не насіння.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сіво­змі­ни, сівба в оп­ти­мальні стро­ки ли­ше ви­со­ко­якісним про­труєним насінням, ви­ро­щу­ван­ня стійких сортів, своєчас­не про­ве­ден­ня аг­ро­технічних за­ходів, які спри­я­ють швид­ко­му про­ро­с­тан­ню на­сіння, оп­ти­маль­но­му рос­ту й роз­вит­ку рос­лин; своєчас­не і в стислі стро­ки зби­рання уро­жаю, ре­тель­не очи­щен­ня, про­су­шу­ван­ня зер­на, уник­нен­ня йо­го ме­ха­нічно­го трав­му­ван­ня.

Фіто­ф­то­роз

Хво­ро­ба про­яв­ляється про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин. На сім’ядо­лях, стеб­лах і мо­ло­дих ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся ок­руглі або еліпсо­подібні бурі пля­ми, які розміщу­ють­ся кон­цен­т­рич­ни­ми ко­ла­ми. У пізніші фа­зи роз­витку рос­лин хво­ро­ба про­яв­ляється у ви­гляді по­буріння і відми­ран­ня листків, квіток, плодів. За во­ло­гої по­го­ди у місцях ура­жен­ня, як пра­ви­ло, з ниж­нь­о­го бо­ку ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки, з’яв­ляється ніжний пух­кий білий наліт — не­ста­те­ве спо­роно­шен­ня гри­ба. Мо­лоді рос­ли­ни за­гни­ва­ють і відми­ра­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Phyto­phtho­ra parasitica, який за не­ста­те­во­го розмно­жен­ня фор­мує зо­о­спо­рангієносці із зо­о­спо­рангіями. Під час ве­ге­тації рос­лин гриб по­ши­рюється зо­о­спо­рангіями. У крап­линній во­лозі зо­о­спо­рангії гри­ба про­ро­с­та­ють з ут­во­рен­ням дводж­гу­ти­ко­вих зо­о­спор. Ос­танні фор­му­ються за тем­пе­ра­ту­ри в ме­жах 13…31°С (оп­ти­мум — 24…28°С). Ча­с­ти­на зо­о­спо­рангіїв про­ро­с­тає (за ти­пом конідій) інфекційним гіфом, оп­ти­мум про­ро­с­тан­ня — за тем­пе­ра­ту­ри 28°С. За­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається про­ник­нен­ням інфекційних гі­фів зо­о­спор та зо­о­спо­рангіїв че­рез про­ди­хи все­ре­ди­ну листків та сте­бел.

В ура­женій тка­нині гриб ста­те­вим шля­­хом фор­мує ку­лясті, со­лом’яно-жов­то­го ко­ль­о­ру дво­ша­рові оо­с­по­ри діаме­т­ром 14,5–26 мкм.

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені решт­ки, у яких па­то­ген зберігається у фор­мі оо­с­пор, а до­дат­ко­ве — ура­же­не на­сіння, в обо­лонці яко­го містять­ся ооспо­ри. На­весні оо­с­по­ри про­ро­с­та­ють у ве­ли­кий зо­о­спо­рангій, із яко­го ви­хо­дять зо­о­спо­ри, які спри­чи­ню­ють пер­вин­не за­ра­жен­ня рос­лин.

Шкідливість хво­ро­би ви­яв­ляється у зрідженні посівів у ре­зуль­таті за­гниван­ня і відми­ран­ня про­ростків і сходів, змен­шен­ні асиміляційної по­верхні рослин че­рез відми­ран­ня ура­же­них листків.

За­хисні за­хо­ди 

Ви­ро­щу­ван­ня стій­ких сортів, до­три­ман­ня сівозміни, просто­ро­вої ізо­ляції між насіннєви­ми і то­вар­­ни­ми посіва­ми, зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин, про­труєння насіння, до­три­ман­ня оп­ти­маль­них строків сівби і норм висіву, своєчас­не зби­ран­ня вро­жаю, ре­тель­не гли­бо­ке за­гор­тан­ня піс­ля­ж­нив­них ре­ш­ток у грунт.

Не­справжня бо­рош­ни­с­та ро­са (пе­ро­но­с­по­роз)

Зовнішні оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся на ли­ст­ках на по­чат­ку цвітіння рос­лин у ви­гляді жов­ту­ва­тих розплив­ча­с­тих мас­ля­ни­с­тих плям. Із ниж­нь­о­го бо­ку ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки во­ло­гої по­го­ди в місцях ура­жен­ня з’яв­ляється пух­кий сіру­ва­то-фіоле­то­вий на­літ, який яв­ляє со­бою конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня гри­ба. Ура­жені ли­ст­ки за­си­ха­ють і опа­да­ють. Іноді наліт з’яв­ляється і на квітках ро­слин, які буріють і о­па­да­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Peronospo­ra fagopyri, який у період ве­ге­тації по­ши­рюється конідіями. Во­ни про­ро­с­та­ють за на­яв­ності на­си­че­ної во­ло­ги і темпе­ра­ту­ри 6…18°С (оп­ти­мум — 8…12°С). Про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин па­то­ген фор­мує декілька ге­не­рацій конідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня. За ста­те­во­го розмно­жен­ня гриб фор­мує в ура­женій тка­нині ку­лясті оо­с­пори. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені післяж­нивні решт­ки і за­ра­же­не насіння, на яких па­то­ген зберігається у фор­­мі оо­с­пор. Пер­вин­не за­ра­жен­ня рос­лин вик­ли­ка­ють оо­с­по­ри, вто­рин­не за­ра­жен­ня під час ве­ге­тації рос­лин — конідії.

Шкідливість хво­ро­би по­ля­гає у зрі­дженні посівів че­рез відми­ран­ня ура­же-них про­ростків, зни­женні асиміляційної по­верхні рос­лин унаслідок пе­ред­час­но-го відми­ран­ня ура­же­них листків, відсут­ності фор­му­ван­ня зер­на в ура­же­них кві-тках, зни­женні за­зер­не­ності в ура­же­них рос­лин на 20–30%.

За­хисні за­хо­ди

Усі за­хо­ди, які про­во­дять про­ти фіто­ф­то­ро­зу, є ефек­тив-ни­ми і про­ти не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си.

Ас­кохітоз

Перші оз­на­ки хво­ро­би ви­яв­ля­ють на схо­дах у фазі двох-трьох листків, а ма­со­во — у другій по­ло­вині ве­ге­тації рос­лин, На ли­ст­ках, а зго­дом і на стеб­лах з’яв­ля­ють­ся ок­руглі жов­ту­ваті пля­ми з тем­ною об­лямівкою. На ура­женій тка­нині фор­му­ють­ся чорні крап­ки — пікніди гри­ба, які розміщу­ють­ся у вигляді зо­наль­них кон­цен­т­рич­них ліній. За спри­ят­ли­вих умов для роз­вит­ку хворо­би пля­ми зли­ва­ють­ся й охоп­лю­ють знач­ну пло­щу ли­ст­ко­вих пла­с­ти­нок. Ура­жені ли­ст­ки жовтіють і опа­да­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є міто­с­по­ро­вий гриб Ascochyta fagopyri, який у циклі сво­го роз­вит­ку фор­мує пікнідіаль­не спо­ро­но­шен­ня. По­ши­рюється гриб під час ве­ге­тації рос­лин пікно­с­по­ра­ми. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки, на яких збуд­ник хво­ро­би збері­гається у формі гриб­ниці та пікнід. Іноді пікніди зберіга­ють­ся в обо­лонці насіння.
Шкідливість хво­ро­би ви­яв­ляється у змен­шенні асиміляційної по­верхні рос­лин, що суттєво зни­жує їхню про­дук­тив­ність. За­леж­но від інтен­сив­ності роз-вит­ку хво­ро­би не­добір уро­жаю зер­на мо­же ся­га­ти 10% і більше.

Цер­ко­с­по­роз

Зовнішні оз­на­ки хво­ро­би ви­яв­ля­ють­ся на ли­ст­ках у ви­гляді ко­рич­ню­ва­тих плям, на яких за во­ло­гої по­го­ди з’яв­ля­ють­ся жов­то-бурі дер­нинки конідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня гри­ба. Ура­жені ли­ст­ки пе­ред­час­но відми­ра­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є міто­с­по­ро­вий гриб Cercospora fagopyri. У циклі свого роз­вит­ку гриб фор­мує конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня. По­ши­рюється конідіями. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки, у яких па­то­ген зи­мує у формі гриб­ниці. На­весні ут­во­рю­ють­ся нові конідії, які по­втор­но ура­жу­ють рос-ли­ни. Не­добір уро­жаю зер­на від хво­ро­би ста­но­вить 3–5%.

Філо­с­тик­тоз

Хво­ро­ба про­яв­ляєть­ся на ли­ст­ках у ви­гляді ок­руг­лих, до 4 мм у діаметрі, білу­ва­тих плям із світ­ло-чер­во­ною об­лямівкою. На пля­мах ут­ворю­ють­ся чорні крап­ки — пікні­ди гри­ба. Ура­жені ли­ст­ки пе­ред­час­но відми­ра­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є міто­с­по­ро­вий гриб Phyllosticta polygonorum, який у цик­лі сво­го роз­вит­ку фор­мує пікнідіаль­не спо­ро­но­шен­ня. По­ши­рюється гриб пік­но­­с­по­ра­ми. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки, на яких збуд­ник пе­ре­зи­мо­вує у формі пікнід з пікно­с­по­ра­ми.

За­хисні за­хо­ди

Всі за­хо­ди, які про­во­дять­ся на гречці про­ти фіто­ф­то­ро­зу є ефек­тив­ни­ми і про­ти пля­ми­с­то­с­тей — ас­кохіто­зу, цер­ко­с­по­розу і філо­с­тик­то­зу.

Сіра гниль

Зовнішні оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся як на схо­дах, так і на до­рос­лих рос­ли­нах у ви­гляді бу­ру­ва­тих плям на ко­ре­невій шийці, підсім’ядоль­но­му коліні, на ли­ст­ках, стеб­лах і суцвіт­тях, які у во­ло­гу по­го­ду загни­ва­ють і по­кри­ва­ють­ся сірим на­льо­том. Від до­тор­ку­ван­ня він по­ро­шить. Пізніше в масі з’яв­ля­ють­ся дрібні чорні скле­роції. За су­хої по­го­ди пля­ми ма­ють ви­гляд бу­рих су­хих ви­ра­зок без на­льо­ту. Ура­жені мо­лоді рос­ли­ни ги­нуть, листки жовтіють і відми­ра­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб-поліфаг Botryotiana fuckeliana (ана­мор­фа: Botrytis cinerea), який на­ле­жить до фа­куль­та­тив­них па­ра­зитів, що про­ни­ка­ють у рос­ли­ну че­рез ме­ханічні по­шко­д­жен­ня, ку­ти­ку­лу, про­ди­хи. Гриб ура­жує по­над 400 ви­дів рос­лин із різних ро­дин. У циклі сво­го роз­вит­ку па­то­ген фор­мує грибни­цю, скле­роції, конідіаль­не і сум­ча­с­те спо­ро­но­шен­ня.

Про­тя­гом ве­ге­тації гриб по­ши­рюєть­ся конідіями. Во­ни лег­ко розносять­ся повітря­ни­ми течіями на знач­ну відстань. За ве­ге­тацію гриб фор­мує кілька ге­не­ра­цій конідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня. За не­спри­ят­ли­вих умов гриб на ураженій тка­нині про­ду­кує скле­роції.

За про­ро­с­тан­ня скле­роції ут­во­рю­ють на своїй по­верхні сум­ча­с­те спо­роно­шен­ня у ви­гляді відкри­тих пло­до­вих тіл — апо­теціїв, у яких містять­ся сум­ки з сум­ко­с­по­ра­ми. Ос­танні, по­трап­ля­ю­чи на рос­ли­ну, про­ро­с­та­ють і да­ють по­ча­ток роз­­вит­ку гриб­ниці, на якій потім фор­мується конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня.

Дже­ре­лом інфекції є скле­роції і гриб­ни­ця па­то­ге­ну на ура­же­них решт­ках у грунті, які зберіга­ють свою життєздат­ність до вось­ми років і більше. До­датко­­вим ре­зер­ва­то­ром інфекції є за­ра­же­не насіння, у яко­му зберігається гриб­ни­ця па­то­ге­ну. Збуд­ник сірої гнилі здат­ний про­дов­жу­ва­ти роз­ви­ток і під час зберіган­ня во­ло­го­го насіння греч­ки, вик­ли­ка­ю­чи йо­го псу­ван­ня.

Шкідливість хво­ро­би про­яв­ляється у зрідженні посівів греч­ки, зни­женні насіннєвих і тех­но­логічних яко­с­тей на­сіння. Схожість ура­же­но­го насіння знижується на 10–15%. Не­добір уро­жаю мо­же ста­но­ви­ти до 20% і більше.

Ура­жен­ню рос­лин греч­ки сірою гнил­­лю і по­ши­рен­ню інфекції спри­я­ють ви­со­ка во­логість повітря, часті дощі, ви­па­дан­ня ряс­них рос у нічні го­ди­ни, корот­ка ро­тація куль­тур у сівозміні, не­до­три­ман­ня про­сто­ро­вої ізо­ляції між куль-ту­ра­ми, що ура­жу­ють­ся збуд­ни­ком хво­ро­би, за­гу­щені і за­бур’янені посіви.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сіво­змі­ни, обов’яз­ко­ве зне­за­ра­жен­ня насін­ня, оп­ти­мальні стро­ки сівби з відпо­від­ною гли­би­ною за­гор­тан­ня насіння, своє­час­не зби­ран­ня вро­жаю, зни­щен­ня піс­ляж­нив­них ре­ш­ток.

Бак­теріоз

Перші оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся під час бу­тоніза­ції — на по­чат­ку цвітіння греч­ки. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся не­ве­ликі по­оди­нокі мас­ля­нисті тем­но-бурі ок­руглі пля­ми, які пізні­ше зли­ва­ють­ся. Ура­же­на тка­ни­на ча­с­то на­бу­ває чер­во­ну­ва­то­го відтінку із ви­ра­же­ною кон­цен­т­ричністю. Ура­жені листки жовтіють, в’януть і за­си­ха­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є бак­терії Pseu­do­monas syringae pv. syringae, які, окрім греч­ки, ура­жу­ють ба­га­то видів куль­тур­них та ди­ко­рос­лих рос­лин. По­ширю­ють­ся бак­терії ме­ханічним шля­хом: роз­но­сять­ся ко­ма­ха­ми, кра­пель­ка­ми дощу, а та­кож із шма­точ­ка­ми за­сох­лих ура­же­них листків. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — не­пе­ре­гнилі ура­жені решт­ки і насіння.
Шкідливість хво­ро­би ви­яв­ляється у змен­шенні асиміляційної по­верхні рослин унаслідок пе­ред­час­но­го відми­ран­ня ура­же­них листків, уповільненні рос­ту й роз­вит­ку рос­лин, відми­ранні ура­же­них бу­тонів, квіток і цілих суцвіть, фор­му­ван­­­ні плю­с­к­ло­го насіння, що суттєво зни­жує уро­жайність куль­ту­ри.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сіво­змі­ни, своєчас­не і в стислі стро­ки зби­рання вро­жаю насіннєвих посівів, очи­щен­ня і сушіння насіння, повітря­но-теп­ло­ве обігріван­ня, про­труєння насіння, ре­тель­не за­гор­тан­ня рос­лин­них ре­ш­ток, виро­щу­ван­ня стійких сортів.

Мо­заїка

Зовнішні оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся на ли­ст­ках у ви­гляді жов­тих або світло-зе­ле­них плям різної конфігу­рації чи у ви­гляді сітча­с­тості, ко­ли жил­ки жовтіють, а проміжки ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки між ни­ми за­ли­ша­ють­ся трива­лий час зе­ле­ни­ми. Пізніше ли­ст­ки не­кро­ти­зу­ють­ся, скру­чу­ють­ся і відми­рають. Ура­жені рос­ли­ни ча­с­то ма­ють кар­ли­ко­вий ви­гляд, міжвуз­ля уко­ро­чені, бокові па­го­ни не­до­роз­ви­нуті, пло­ди не фор­­мують­ся.

Збуд­ни­ка­ми мо­заїки греч­ки є: вірус огірко­вої мо­заїки (ВОМ) — Cucumber mosaic virus (CMV) — ко­с­мо­політ, полі­фаг, пе­ре­дається по­над 80 ви­да­ми по­пе-лиць; вірус тю­тю­но­вої мо­заїки (ВТМ) — Tobacco mosaic virus (ТMV), який здатен ура­жу­ва­ти 230 видів рос­лин із 33 ро­дин, від хво­рої до здо­ро­вої рос­ли­ни пере­дається ме­ханічно та насінням де­я­ких рос­лин; вірус мо­заїки лю­цер­ни (ВМЛ) — Alfalfa mosaic virus (AMV) — вірус-ко­с­мо­політ, що зда­тен ура­жу­ва­ти по­над 40 ви­дів рос­лин із 12 ро­дин, пе­ре­дається не­пер­си­с­тент­но 16 ви­да­ми по­пе­лиць.

Усі вка­зані віру­си зберіга­ють­ся в со­ку ура­же­них ба­га­торічних рос­лин; ВМЛ і ВОМ мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся та­кож насін­ням, зібра­ним з ура­же­них рослин, а ВТМ три­ва­лий час зберігає­ться та­кож в ура­же­них су­хих післяж­нив­них решт­ках.

Інтен­сив­ний роз­ви­ток вірус­них хво­роб на гречці спо­с­терігається на пізніх посівах куль­ту­ри й за од­но­сто­рон­нь­о­го вне­сен­ня ви­со­ких доз азот­них до­б­рив.

За­хисні за­хо­ди

Про­ти вірус­них хво­роб греч­ки ефек­тив­ни­ми за­хо­да­ми є до­три­ман­ня сівозміни та про­сто­ро­вої ізо­ляції між насіннєви­ми і то­вар­ни­ми посіва­ми, зни­щен­ня бур’янів — ре­зер­ва­торів вірус­ної інфекції, про­ве­ден­ня за­­хис­них за­ходів про­ти шкідників — пе­ре­нос­ників вірус­ної інфекції.

Інте­г­ро­ва­ний за­хист греч­ки від хво­роб

Інте­г­ро­ва­ний за­хист греч­ки від хво­роб — невід’ємна скла­до­ва інтен­сивної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри. Йо­го за­вдан­ня — за­побіган­ня ма­со­во­му роз­вит­ку хво­роб і зни­жен­ня їхньої шкідли­вості до еко­номічно невідчут­но­го рівня.

Впро­ва­д­жен­ня у ви­роб­ництво ви­со­ко­про­дук­тив­них сортів греч­ки із ком­плекс­ною стійкістю проти більшості по­ши­ре­них хво­роб: Ама­зон­ка, Ан­тарія, Круп­но­зе­ле­на, Ма­лин­ка, Оран­та, Ру­б­ра, Юві­лей­на 100 то­що.

На­уко­во об­грун­то­ва­на сівозміна суттєво об­ме­жує дже­ре­ло ре­зер­вації пер­вин­ної інфекції ба­га­ть­ох збуд­ників хво­роб. На по­пе­реднє місце ви­ро­щу­вання у сівозміні греч­ку мож­на по­вер­та­ти че­рез рік. Її кра­ще розміщу­ва­ти на чи­с­тих від бур’янів по­лях після цу­к­ро­вих бу­ряків, кар­топлі, ку­ку­руд­зи, які удо­брю­ва­лись і за яки­ми про­во­ди­ли на­леж­ний до­гляд. До­б­ри­ми по­пе­ред­ни­ка­ми греч­ки є та­­кож зер­но­бо­бові куль­ту­ри, ози­­­­­­­­ма пше­ни­ця, льон.

До­три­ман­ня про­сто­ро­вої ізо­ляції між насіннєви­ми і то­вар­ни­ми посівами греч­ки стри­мує ае­ро­ген­не по­ши­рен­ня збуд­ників хво­роб під час веге­тації ро­слин.

Не при­датні для ви­ро­щу­ван­ня греч­ки ни­зинні, пе­ре­зво­ло­жені, важкі гли­нисті, за­пли­ва­ючі, ду­же кислі і со­лон­цю­ваті грун­ти, на яких рос­ли­ни повільно рос­туть і роз­ви­ва­ють­ся та силь­но ура­жу­ють­ся фіто­ф­то­ро­зом, не­справжньою бо­­рош­ни­с­тою ро­сою, сірою гнил­лю, пліс­ня­вінням, бак­теріозом.

Ре­тель­не очи­щен­ня і калібру­ван­ня насіння дає мож­ливість ви­да­лити не­по­вноцінні фракції, які ура­жені збу­д­­­­­ни­ка­ми ба­га­ть­ох хво­роб. Круп­не на­­сін­ня дає до­б­ре роз­ви­нуті рос­ли­ни, що є стійкіши­ми проти інфекційних за­х­во­рювань. Для сівби ре­ко­мен­дується ви­­ко­ри­с­то­ву­ва­ти крупні фра­к­­­ції на­­сіння ка­тегорії РН-1-3 із чи­с­то­тою не ниж­че 99% і ла­бо­ра­тор­ною схожістю не ниж­че 92%.

Пе­ред сівбою ре­ко­мен­до­ва­но про­грі­ти насіння про­ти сон­ця або ак­тивним вен­ти­лю­ван­ням за тем­пе­ра­ту­ри 35...38°С, а потім про­ве­с­ти про­труєння пре­па­ра­том на ос­нові діючої ре­чо­ви­ни N-(ди­ок­сотіолат 3-іл) дитіокар­ба­ма­т калію (Суль­фо­кар­батіон-К, 0,1–0,25 кг/т). Про­тру­ю­ван­ня насіння пе­ре­дусім на­прав­ле­не про­ти насіннєвої інфекції фіто­ф­то­ро­зу, не­справжньої бо­рош­нис­тої ро­си, ас­кохіто­зу, бак­те­ріозу та інших хво­роб. Для зво­ло­жен­ня 1 т на­сіння ви­ко­ри­с­то­ву­ють 5–10 л во­ди і до­да­ють для інкру­с­тації плівко­у­тво­рю­валь­ний полімер (NаКМЦ, 0,2 кг/т; ПВС — 0,5 кг/т та ін.).

Про­труєння поєдну­ють з об­роб­кою на­сіння од­ним із доз­во­ле­них ре­гу­ляторів рос­ту рос­лин: Аг­ро­сти­муліном, в. с. р. (10 мл/т), Біола­ном, в. с. р. (10 мл/т), Біоси­лом, в. с. р. (10 мл/т), Вер­мисти­мом, р. (8–10 мл/кг), Вермисти­мом Д, в. р. (6–8 л/т), Вим­пе­лом, р. (300–500 г/т), Емісти­мом С, в. с. р. (10 мл/т), Ра­дости­мом, в. с. р. (250 мл/т). Та­кож з цією ме­тою мож­на за­сто­су­ва­ти біоп­ре­па­ра­ти: Псев­до­ба­кте­рин-2, в. р. (1 л/т), ЕМ-1 Ефек­тивні мікро­ор­ганізми, р. (0,5 л/т), Азотофіт, р. (200 мл/т), із до­да­ван­ням мікро­е­ле­ментів (солі міді, бо­ру, мо­лібде­ну, цин­ку) в кількості 25–50 г на гек­тар­ну нор­му насіння, що поліпшує роз­ви­ток рос­лин на ранніх фа­зах роз­вит­ку, підви­щує їхню стійкість проти ін­фекційних хвороб.

Для ак­тивізації фіксації ат­мо­сфер­но­го азо­ту, підси­лен­ня рос­ту й роз­вит­ку рос­лин на ранніх фа­зах ве­ге­тації насіння пе­ред висівом куль­ту­ри об­роб­ля­ють біоп­ре­па­ра­том Діазо­бак­те­рин (торф’яна та рідка фор­ми), 150–200 г пре­па­ра­ту на гек­тар­ну нор­му насіння.

Ос­нов­ний об­робіток грун­ту має бу­ти спря­мо­ва­ний на зни­щен­ня бур’янів, се­ред яких ба­га­то видів є ре­зер­ва­то­ра­ми бак­теріаль­ної і вірус­ної інфекції. Збе­ре­жен­ня во­ло­ги шля­хом про­ве­ден­ня лу­­щен­ня стерні після стер­нь­о­вих по­пе­ред­ників і зяб­ле­вої оран­ки. Після пізніх про­сап­них куль­тур чисті від бур’янів по­ля дис­ку­ють.

Вне­сен­ня зба­лан­со­ва­них доз ор­га­ніч­них і міне­раль­них до­б­рив сприяє під­ви­щен­ню стійкості рос­лин проти фіто­­фто­ро­зу, не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си, цер­ко­с­по­ро­зу, ас­кохіто­зу та інших хво­роб. Ор­ганічні до­б­ри­ва кра­ще вно­си­ти під по­пе­ред­ник, фо­с­фор­но-калійні — во­се­ни під зяб­ле­ву оран­ку, азотні — під пер­шу або дру­гу вес­ня­ну куль­ти­вацію. Слід пам’ята­ти, що вне­сен­ня ви­со­ких доз азот­них до­б­рив зу­мов­лює інтен­сив­не ура­жен­ня рос­лин хво­ро­ба­ми.

Якісне про­ве­ден­ня вес­ня­но­го об­ро­бітку грун­ту, що вклю­чає ран­нь­о­весня­не бо­ро­ну­ван­ня, дві куль­ти­вації із роз­ри­вом у часі, який потрібно для про­ро-стан­ня бур’янів, і пе­ред­посівну куль­ти­вацію, ство­рює оп­ти­мальні умо­ви для рос­ту і роз­вит­ку рос­лин, підви­щує їхню стійкість проти ба­га­ть­ох хво­роб.

Сівба в оп­ти­мальні стро­ки, ко­ли грун­т на гли­бині 10 см про­гріється до 10…12°С, за­без­пе­чує друж­ні схо­ди й уне­мож­лив­лює уражен­ня насіння і про­рост­ків пліснявінням, сі­рою гнил­лю, фіто­ф­то­ро­зом, бак­теріо­зом. Вне­сен­ня в ряд­ки гра­ну­ль­о­ва­но­го су­пер­фо­с­фа­ту (50–80 кг/га) підви­щує стій­кість рос­лин проти ба­га­ть­ох хво­роб на ранніх ета­пах рос­ту і роз­вит­ку рос­лин. Не слід вно­си­ти в грунт аміачні фор­ми міне­раль­них до­б­рив, хло­ровмісні калій-ні до­б­ри­ва (КСI, калійна сіль та ін.), щоб не відля­ку­ва­ти бджіл під час цвітіння рос­лин.

До­три­ман­ня оп­ти­маль­них норм ви­сі­ву і гли­би­ни за­гор­тан­ня насіння (на лег­ких грун­тах — 4–5 см, на важ­ких — 2–3 см) сприяє фор­му­ван­ню здо­­­­­­­­­­­­ро­во­го фіто­санітар­но­го ста­ну посівів. За­­гу­щені посіви греч­ки ін­­тен­сивніше уражу­ють­ся фіто­ф­то­ро­зом і не­справж­нь­ою бо­рош­ни­с­тою ро­­сою, а гли­бо­ке за­гортан­ня насіння сприяє ура­жен­ню пліс­нявінням, ко­ре­не­ви­ми гни­ля­ми.

За су­хої по­го­ди і не­до­стат­ньої во­ло­гості грун­ту після сівби по­ле кот­кують кільча­с­то-шпо­ро­ви­ми кот­ка­ми, бо­ро­ну­ють лег­ки­ми борона­ми. Про­ти поверх­не­вої грун­то­вої кірки, що ут­во­ри­ла­ся після ви­па­дан­ня до­щу, про­во­дять досхо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня лег­ки­ми бо­ро­на­ми упо­пе­рек рядків, що суттєво підви­щує стійкість рос­лин проти хво­роб. Після­с­хо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня слід про­во­ди­ти за со­нячної по­го­ди, ко­ли рос­ли­ни втра­ча­ють тур­гор, щоб уне­мож­лив­ити їхнє ме­ханічне по­шко­д­жен­ня, яке сприяє про­ник­нен­ню бак­теріаль­ної і вірус­ної інфекцій.

На ши­ро­ко­ряд­них посівах про­во­дять два-три міжрядні роз­пу­шу­ван­ня, які не ли­ше ефек­тивні про­ти бур’янів, а й сут­тєво підви­щу­ють стійкість рос­лин проти хво­роб.

За про­гно­зу інтен­сив­но­го роз­вит­ку фіто­ф­то­ро­зу, пе­ро­но­с­по­ро­зу, ас­кохіто­зу, цер­ко­с­по­ро­зу, філо­с­тик­то­зу, бак­те­ріозу та інших за­хво­рю­вань посіви греч­ки у фазі бу­тонізації — пло­до­у­тво­рен­ня об­при­с­ку­ють біоп­ре­па­ра­том Псевдо­бак­те­рин-2, в. р. (0,5 л/га), до­­да­ю­чи у ро­бо­чий роз­чин біоп­ре­парат Азо­тофіт, р. (500 мл/га), або біокомп­лес БТУ, р. (0,3–2,5 л/га), або ЕМ-1 Ефек­тивні мікроор­ганізми, р. (2–3 л/га), а та­кож один із ре­гу­ля­торів рос­ту рос­лин: Вим­пел, р. (300–500 г/га), Ліно­гу­мат, п. (30–60 г/га), Аг­ро­сти­му­лін, в. с. р. (10 мл/га), Біолан, в. с. р. (10 мл/га), Біосил, в. с. р. (10 мл/га), Вер­ми­с­тим Д, в. р. (6–10 л/га), Вимпел, р. (300–500 г/га), Ра­до­с­тим, в. с. р. (50 мл/га), що поліпшує ріст і роз­виток рос­лин, підви­щує їхню про­дук­тивність.

Своєчас­не і в стислі стро­ки про­ве­ден­ня зби­ран­ня вро­жаю уне­можлив­лює ура­жен­ня насіння пліснявінням, сірою гнил­лю. У зв’яз­ку з не­­рівно­мір­ніс­тю до­сти­ган­ня греч­ки її зби­ра­ють роздільним спо­со­бом. Ско­шу­ють греч­ку у вал­ки за 75–80%-го до­сти­ган­ня, роб­лять це у ран­кові го­ди­ни, щоб за­по­бігти втра­там насіння. Че­рез чо­ти­ри-шість діб, ко­ли во­логість сте­бел і листків зменшить­ся до 30–35%, а зер­на — до 16–18%, вал­ки об­мо­ло­чу­ють, не до­пу­с­ка­ю­чи трав­му­ван­ня зер­на і йо­го ура­жен­ня плісня­ви­ми гри­ба­ми.

Якість ви­ро­ще­ної про­дукції має від­по­віда­ти ви­мо­гам чин­них стан­дартів: ДСТУ 4790:2007; ДСТУ 4138:2002; ДСТУ 4524:2006; DCTУ EN 12396-1:2003; CODEX STAN 229-2003.
Зяб­ле­ва оран­ка із ре­тель­ним за­гор­тан­ням післяж­нив­них ре­ш­ток сприяє їхній швидкій міне­ралізації і змен­шен­ню за­па­су ба­га­ть­ох збуд­ників інфекційних хво­роб у грунті.

 

І. Мар­ков, про­фе­сор,

Національ­ний універ­си­тет біоре­сур­сів і при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня Ук­раїни