Спецможливості
Архів

Овочева самодостатність (повна версія)

05.06.2008
750
Овочева самодостатність   (повна версія) фото, ілюстрація
Село Петродолинське, як і одноіменне господарство, називають томатною столицею Одещини. Кажуть, що тут виробляють томатів найбільше в області, і не лише виробляють, а й переробляють на консерви під власною торговою маркою — “Петродолинські”. Як воно все робиться, розповів керівник господарства Дмитро Матуляк.

Вітамінні гектари
У 2004 році наша агрофірма вирощувала овочі на 425 га, з них під томатами було 310 га. Другою за обсягами йшла капуста, потім — цибуля, огірки, перець, баклажани. Торік ми посіяли вперше, а нинішнього року розширимо (разів у 2–2,5) площі під зелені культури: селеру, петрушку — листкову, кореневу та кучеряву, а також під ранню пучкову продукцію — столові буряки і моркву. Їх у свіжому вигляді добре беруть і супермаркети, і кухні ресторанів, і відпочиваючі. Отож якщо торік під селерою було 25 соток, то тепер засіємо 1,2–1,5 га.
Останнім часом зростає попит на кольрабі, броколі, пекінську капусту. Ми вже два роки вирощуємо ці культури і бачимо їх перспективу.
Постійно розширюємо площі на крапельному зрошенні, бо це дає змогу значно підвищити врожайність. Торік на цих полях зібрали: томатів — 80 т/га (у 2003 році — 95), огірків — 35 т/га. Щоправда, цибулі — всього 38 т/га. Це значний мінус порівняно з 80 т/га у 2003 році. Вважаю, що тут ми поплатилися за свою легковажність, бо якщо вже ти маєш промисловий посів культури, не треба на ньому експериментувати. Тобто цибулі в нас було 6 га, з яких півгектара ми використали під посів 25 дослідних гібридів. Із них половину дуже уразив пероноспороз, виникло потужне вогнище хвороби, і ми не змогли врятувати цибулю.
                 
Червона домінанта
Із зібраних у 2004 році 10,5 тис. т томатів близько 10 тис. т ми переробили на своєму консервному заводі, а решту продали в свіжому вигляді через власні торгові точки в Одесі, а також покупцям, що приїздили прямо в господарство.
Минулого сезону нас порадувала собівартість томатів — 11 к./кг: на 4,8 к. менше, ніж у 2003 році. Це дало нам змогу значно підвищити рентабельність переробки, адже інші консервні заводи приймали помідори по 27–28 к./кг. Зниженню собівартості томатів сприяли два чинники: добра врожайність і низькі витрати пестицидів. У 2004 році не було спалахів такого масового шкідника, як совка. Зазвичай, обробляємо проти неї поля 3–5 разів, минулого ж року ми бачили, що погода для шкідника складається несприятлива. Тому не поспішали, ставили феромонні пастки, спостерігали, підраховували пороги, і жодної обробки так і не зробили.
Багато інших виробників томатів торік зазнали збитків від фітофторозу. Бо ж у господарствах починають боротися з цією хворобою вже тоді, коли видно її прояви. А це запізно, особливо в роки з підвищеною вологістю. До того ж, агрономи вичікували настання сприятливих погодних умов: ось підсохне, мовляв, — тоді й обприскаємо! Ми зробили інакше: завчасно найняли літак і двічі обробили томати з повітря. Такий метод посприяв тому, що за день “накрили” всі поля. І ми пишаємося тим, що зуміли правильно спрогнозувати розвиток хвороби та зорієнтуватися в обстановці: це був добрий моральний стимул для подальшої роботи з авіацією.
Зниженню собівартості сприяли також швидкі темпи збирання: протягом місяця — з 2 вересня по 6 жовтня — весь урожай томатів було відправлено на переробку. У нас була мета, і її досягненню підпорядковувалося все: протягом дня на консервний завод мало надходити не менше 300 т помідорів. Я й сам виходив на збирання, та й усі спеціалісти. Ми знали, що томатна продукція буде в країні в дефіциті, тому прагнули не допустити втрат. І нам це вдалося.
Ми прогнозуємо, скільки і якої продукції треба виробити, щоб її було перероблено на заводі й продано, і під ці обсяги плануємо площі. Сорти й гібриди томатів добираємо за такими критеріями: транспортабельність, здатність тривалий час лежати в полі, не втрачаючи якості: не розтріскуватися й не стікати. Якщо казати конкретніше, то на цей рік ми запланували середньоранні Ноту і Баладу, середній придністровський сорт Амулет, середньопізні Урбан та Суперстрей. Близько 120 га віддамо під Новичок, який вирощуємо для виробництва томатного соку: вважаю, що за вмістом сухих речовин, консистенцією і смаковими якостями цей сорт для виробництва соку є найкращим.
Середньоранні томати сіятимемо  вперше: хочемо розпочати переробку на тиждень раніше. Але дуже розтягувати ці строки не збираємося, бо маємо таку специфіку: якщо вже консервний завод почав працювати, то до нього щодня повинно надходити не менше 250 т помідорів. Якщо менше — виробництво стає збитковим. Це пов’язано з котельнею і взагалі з потужністю переробного виробництва. Тому й сортовий склад, і площі ми підбираємо так, щоб у середньому “крутилися” близько 300 т.
Є ще один момент. Наше господарство практично не має нарікань з боку покупця на якість продукції. Пояснюється це тим, що помідори, які зібрали сьогодні, сьогодні й переробляють. Якщо якась частина сировини залишається на наступний день, я це вважаю катастрофою. Завдяки такому підходу наша продукція ніколи не має плісняви й інших уражень, ми не застосовуємо консервантів, тому й не маємо проблем із сертифікацією. Тут у нас є перевага перед Одеським та Іллічівським консервними заводами, які майже не мають власної сировини і змушені чекати, поки в господарствах виберуть помідори, потім вони ніч пролежать у машині і лише зранку їх привезуть. Отож, такі заводи не можуть регулювати надходження сировини на переробку, і це впливає на якість кінцевої продукції.
40–45 га томатів вирощуватимемо цього року на крапельному зрошенні. З них 18 га — розсадні, а решта — сіяні. Ми проводили експерименти: вирощували томати розсадою у касетах, на грядках, сіяли прямо в полі, і врешті дійшли висновку, що найменша собівартість тоді, коли томати сіяти і використовувати крапельне зрошення. А розсадним способом вирощуватимемо лише гібриди: починаючи від Черрі і закінчуючи великоплідними Прима.
Збирає помідори в основному наймана робоча сила. А вона, ніде гріха діти, і некваліфікована, і великої відповідальності в тих людей немає. Буває, одержали зарплату — і два-три дні можуть дозволити собі не виходити на роботу. А керівник сподівається, що вони будуть і що продукція надійде на переробку. Тому ми не надіємося на випадкових заробітчан, а запрошуємо перевірених людей. Чимало у нас помічників із Івано-Франківщини, з калуського комбінату “Оріана”. Але є й інший нюанс: разом із грошовою винагородою люди одержують ще й зерно та овочі, й усе це ми відвозимо їм додому своїм транспортом. Тому нам вигідніше, щоб це було не так далеко: Вінницька, Хмельницька області.


Індустріальний гігант
сільського масштабу
Наш завод формувався поетапно. Ще за радянських часів збудували цех для первинної переробки томатів: їх перебивали на пульпу і возили на консервний завод в Одесу. Але в зв’язку зі збільшенням посівних площ — на початку 90-х під томатами було близько 650–700 га — цех розбудували. Другою чергою була створена ділянка з виробництва томатної пасти. Пасту затарювали у дерев’яні діжки і відправляли на Камчатку, в Архангельськ — рибникам. За держзамовленням ми її виробляли 1,5–2 тис. т щороку.
Потім прибудували цех для виробництва томатного соку, згодом — салатний цех. І на сьогодні наш завод, працюючи 7–8 місяців на рік, здатен виробити 25 млн умовних банок консервів. Тепер ми ставимо собі завдання подовжити термін роботи заводу до 9–10 місяців. Пов’язано це з тим, що його котельню переводимо на газ, тобто паливо подешевшає, а найголовніше — воно буде завжди. Його не доводитиметься купляти наперед (як мазут), а оплату можна здійснювати після продажу продукції.
Котельню реконструюємо з таким розрахунком, аби до початку червня поточного року вона вже працювала, і ми змогли вчасно (10–12 червня) розпочати виробництво кабачкової ікри. А потім підуть огірки, пізніше — помідори; в середині жовтня почнемо робити кетчупи, салати.


Маркетингова стратегія
Асортимент і рецептури наших консервів визначає покупець. Ми маємо в Одесі 7–8 торгових точок, з яких надходить інформація про попит і реалізацію товару. Скажімо, торік завод виробив кілька видів консервованих помідорів: у томатному соку, в томатному соку зі спеціями, консервовані, мариновані, черрі, черрі з огірками-пікулі, асорті (помідори, петрушка, морква, перець). І тепер дивимося, як вони розпродуються.
Хоча за одним роком висновок робити не можна. Приміром, позаторік ми виробили 100 тис. літрових банок помідорів у власному соку і ледве їх збули за ціною 1,8 грн. Торік виробництво цієї товарної позиції зменшили до 60 тис. банок, і станом на лютий їх уже немає. А продавали за ціною 3 грн. Тому ув’язати попит і наші можливості важко.
Нашу продукцію купують не тільки в Одесі: ми постачаємо її у Вінницю, Харків, Київ, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ. Найбільшими споживачами є Харків і Донецьк: лише томатної пасти щотижня відправляємо туди по 50 т.
Перспективу для себе бачимо у подальшому збільшенні виробництва продукції: якби нині переробляти 13–15 тис. т помідорів, проблем із реалізацією не було б. Цей рік показав, що переробка є дуже вигідним напрямом діяльності. Тому ми плануємо його розширювати. Скажімо, якщо торік законсервували близько 120 тис. літрових банок помідорів різних видів, то у найближчому майбутньому повинні вийти на цифру 240–250 тис. Те саме стосується й огірків. І якби ціну на продукцію заводу відсотків на десять знизити, вона пішла б удвічі швидше. Але сенсу в цьому немає: товар розходиться й так.
Крім участі в обласній та республіканській виставках, у жодних інших рекламних акціях ми не задіяні. До нас час від часу звертаються різні структури, що займаються рекламним бізнесом, але ми не бачимо в цьому потреби. Наша продукція розходиться добре, тому не хочемо відвертати від себе покупця необгрунтованим підвищенням цін. Бо я й сам — покупець і знаю, як це неприємно, коли сьогодні ціна одна, через місяць — на 50 копійок більша, потім — ще. Це викликає негативну реакцію. Тому ми домовилися зі своїми реалізаторами, що торгуватимемо так, щоб і ціни дуже “не стрибали”, і продукції вистачило до нового врожаю. На сьогодні за більшістю товарних позицій ми вже підходимо до нуля, за винятком томатного соку, якого продано чверть виробленого обсягу: але це нормально, бо сік найактивніше споживають у березні-травні.
Для затарювання продукції використовуємо звичайні банки з кришками під закатування, хоча з нинішнього року почнемо займатися твіст-закупорюванням. Тут я хочу сказати ось що: скільки ми не рахували і не спілкувалися з учасниками ринку, весь час доходили до одного й того ж висновку: сьогодні вигідніше працювати зі звичайною банкою. Адже ми орієнтуємося на середнього покупця — не на того, який купує у “Вереса” чи “Чумака”. І тому та ніша, що її ми зайняли, дає нам змогу розширювати виробництво.


Євро-бачення
по-петродолинському
Політика нашої держави нині така, що Україна повертається обличчям до Заходу. Якщо, скажімо, років через п’ять виникне якась перспектива вступу до ЄС, ми зі своєю склотарою туди не ввійдемо. Тому й купили закупорювальне устаткування твіст-офф і потроху будемо “напрацьовувати” покупця в супермаркетах.
За супермаркетами, до речі, також перспектива: в Одесі тільки на цей рік заплановано збудувати їх близько п’яти. Якщо так піде й далі, то ще два-три роки, і овочевих базарів не залишиться — закриють із суто етичних і санітарних міркувань. Та так воно, мабуть, і має розвиватися: ми це бачимо на прикладі тієї ж таки Західної Європи.
Але, думаю, з просуванням ЄС на схід працювати нам буде важче. Я відвідав нещодавно Польщу й можу засвідчити, що полякам нині не дуже весело. Була в нас зустріч на рівні керівників повітів (це аналог наших районів), і вони сказали, що офіційний рівень безробіття на сьогодні — 25%. Отож, німці кажуть “гут, гут!”, а потім викупляють підприємство і вішають на нього замок. А людям — субсидії з бюджету.
Проте я не думаю, що Україна вступить до ЄС протягом п’яти і навіть десяти років. Поки країна не досягне сталого економічного розвитку, нормального рівня добробуту своїх громадян, у Європу на колінах з простягнутою рукою нам лізти не слід. Бо там нас будуть сприймати як дешеву робочу силу й ринок збуту власної продукції. Так, як сьогодні сприймають Польщу. Поляки з цього приводу кажуть тепер ось що: як парубок ходив до дівчини — вона була однією, а як оженився, — зовсім іншою. Тобто стосунки й ставлення змінилися докорінно.


Записав Павло Коротич

Інтерв'ю
    Нові «Правила використання повітряного простору України» викликали чимало запитань та нарікань з боку користувачів безпілотників. Ми поспілкувалися із керівником компанії Drone.ua Валерієм Яковенком, щоб дізнатися, які ж наслідки... Подробнее
Новообрана Верховна Рада за швидкістю прийняття законів змагається з Верховною Радою УРСР комуністичних часів, коли будь-яке питання голосувалося за хвилину: «Хто за? Хто проти? Хто утримався? — Одноголосно». Блискавично розробили і внесли... Подробнее

1
0