Акції та виставки
 
Реклама

Мінеральні добрива та тукосуміші

 
Увага: СКАЗ!

З 1972 р. в Україні переважав природний сказ із провідним джерелом збудника — червоною лисицею. Але останнім часом смертоносний вірус упритул наблизився до українських мегаполісів. Попри обов’язкові щеплення собак і котів, людина не може відчувати себе цілком захищеною.

З 1972 р. в Україні переважав природний сказ із провідним джерелом збудника — червоною лисицею. Але останнім часом смертоносний вірус упритул наблизився до українських мегаполісів. Попри обов’язкові щеплення собак і котів, людина не може відчувати себе цілком захищеною.

Л. Корнієнко, д-р вет. наук, професор,
Б. Ярчук, професор,
Р. Тирсін, доцент,
Білоцерківський НАУ,
М. Головко, аспірант ДНКІБШМ
     
Серед інфекційних хвороб сказ, або гідрофобія, займає особливе місце через абсолютну летальність (якщо в перші ж години не надати зараженій людині необхідної допомоги, вона неминуче загине). За даними Всесвітнього альянсу із боротьби проти сказу, щороку в світі від цієї небезпечної хвороби помирає 55 тис. осіб (або одна людина кожні 10 хв). Усього ж у світі прояви сказу зафіксовано в понад 150 країнах.

Домашній або дикий?
За два десятиліття сказ в Україні набув значного поширення серед диких тварин і, головним чином, серед лисиць. Останніми роками ця проблема значно ускладнилася у зв’язку із підвищенням ролі домашніх тварин у поширенні хвороби. Крім того, за нормального показника щільності популяції лисиці — 0,5–1 особина на 1000 га сільськогосподарських угідь — в Україні на сьогодні він становить 2–6 тварин на 1000 га. Значна щільність популяції цих тварин пов’язана із їхнім швидким розмноженням, знищенням людиною їхніх природних ворогів (вовків, ведмедів, рисей, орлів), високою чутливістю лисиць до вірусу сказу, тісними контактами й агресивністю молодняку під час гону й розселення, частими випадками (40–80%) хронічного й латентного перебігу інфекції, яка забезпечує тривале персистування вірусу за природних умов.
До сказу сприйнятливі всі види домашніх і диких теплокровних тварин, проте ступінь цієї чутливості неоднаковий.

Типи сказу
   Міський, або вуличний. Хворобу реєструють у містах і селах, а джерелом збудника інфекції є хворі собаки і коти (резервуарним видом є саме собаки).
   Лісовий, або природний. Інфекція розповсюджена в природному середовищі, часто на значних лісових просторах, а джерелами збудника інфекції є дикі м’ясоїдні хижаки (лисиці, вовки, борсуки, куниці, тхори, песці, єнотоподібні собаки). Ці тварини здебільшого є й резервуарними видами, тобто можуть хворіти в клінічній формі і переносити вірус у вигляді латентної інфекції (персистування вірусу).
За міського сказу епізоотичний процес забезпечується коротким циклом репродукції вірусу в організмі хворої собаки або кота (у собак, окрім того, може проявлятись латентна інфекція з персистуванням вірусу — резервуарний вид), швидким передаванням збудника хвороби наступній сприйнятливій тварині (здебільшого собаці або котові) і загибеллю хворої тварини в короткий термін. Іноді до епізоотичного ланцюга випадково потрапляє покусана собакою або котом людина чи свійська тварина. Але в такому разі говоримо про так званий епізоотичний тупик, адже ці види не забезпечують подальшого передавання збудника.
За лісового сказу епізоотичний процес перебігає за закономірностями природно-вогнищевих інфекцій, де джерелом збудника інфекції є дикі м’ясоїдні тварини, здебільшого — резервуарні види. Слід також враховувати, що резервуарні тварини, навіть виглядаючи цілком здоровими, у незначній кількості виділяють вірус зі слиною. У разі захворювання кількість вірусу у слині збільшується на декілька порядків. Лисиця із латентною формою перебігу (персистування вірусу) може бути носієм вірусу все своє життя, періодично виділяючи його із слиною, і при цьому клінічно не захворіти. Проте після потрапляння вірусу парентерально в такої тварини починається розвиток захворювання за класичним типом.
Слід зазначити, що між лісовим і міським типами сказу існує взаємодія. Особливо тісний зв’язок між ними у сільській місцевості, де села оточені лісовими масивами й урвищами. Контакт собак із лисицями не завжди закінчується для них летально, і вони стають резервуарами вірусу з усіма передбачуваними наслідками: трансплацентарним переданням вірусу цуценятам, постійним виділенням збудника із слиною у незначних кількостях тощо. Збільшення кількості собак у міського населення призводить до паралельного підвищення кількості бродячих тварин, особливо восени або у зимово-весняний період (розселення молодняку і гон). Низький рівень інформованості власників про небезпеку недбалого ставлення до вакцинації проти сказу створюють у містах дуже небезпечну епізоотичну й епідемічну ситуацію.

«Скажений» вірус:
характерні особливості
Для штамів вірусу, виділених із організму собак або вовків, характерний високий тропізм до ЦНС і низький — до вісцеральних органів. Вірус виділяється зі слиною у значних кількостях, але він відсутній у крові, сечі, молоці хворих тварин. Відповідно, природне поширення сказу серед собак майже повністю залежить від класичного ланцюга його передавання: укус — рана. Аліментарний і аерогенний шляхи зараження, в принципі, можливі, але мають дуже невелике значення або взагалі не грають ніякої ролі. Майже всі випадки передання сказу від собак і вовків людині і сільськогосподарським тваринам також пояснюються потраплянням вірусовмісної слини в рани, завдані за укусів. Однак можливе зараження і в разі ослинення шкіри, пошкодженої іншим шляхом.
 Вірус виявляють у слинних залозах 54–90% загиблих від сказу собак. Його виділення відбувається здебільшого після початку прояву клінічних ознак захворювання, але оскільки найперші ознаки помітити дуже важко, то між початком виділення вірусу і виявленням типових симптомів сказу проходить декілька днів. У зв’язку з цим підозрілих у захворюванні (тих, що завдали укусів і можуть бути джерелом хвороби) собак і котів слід протягом 15 днів утримувати в умовах суворої ізоляції під клінічним спостереженням. Якщо у них за цей час не проявляться ознаки сказу, значить, їхня слина в момент укусу не містила вірусу.
Епізоотичний ланцюг
Основним джерелом і поширювачем рабічної інфекції в Україні, як і на більшій частині Європи, є червона лисиця (у Європі у 84% країн головна роль джерела і резервуара інфекції належить саме їй).
   Лисиця як вид надзвичайно пластична і пристосована до різних умов існування. Нині лисиці є наймасовішим видом хижаків України — приблизно 70% загальної кількості всіх хижих тварин. Річний приріст популяції лисиці за звичайних умов становить 200%, за достатньої наявності кормів — 300%. Природний відхід популяції — приблизно 20%. Тому щорічне відстрілювання має становити не менше 70% загальної чисельності популяції.
Слід враховувати, що під час обстеження нір лисиць у неблагополучних районах лісостепової зони України більшість (до 82%) виявлено у безпосередній близькості до населених пунктів — у радіусі до 2 км.
За лісового (природного) типу захворювання велика кількість лисиць (40–80%) переживає інфекцію завдяки нелетальній формі сказу (персистування вірусу). Хвороба у них перебігає у вигляді повільної та латентної інфекції.
   Останнім часом досить різко зросла епізоотологічна роль котів у захворюванні на сказ тварин і людей. Це пояснюється відсутністю у них імунітету, спільними для інших хижаків місцями полювання, схильністю до бродяжництва та зростанням чисельності бродячих тварин. Відзначається пряма залежність між захворюваністю у лисиць і бродячих котів. Заражаючись від лисиць у природних вогнищах, коти стають активними постачальниками вірулентних штамів вірусу сказу в населені пункти і на тваринницькі ферми. Прикладом можуть бути приміські райони навколо Києва, Севастополя й інших міст України.
   Почастішали випадки нападу бродячих та свійських собак і котів на людей, що призвело до погіршення епідемічної ситуації.
   В епізоотичний ланцюг іноді утягуються дрібні хижаки (куниці, тхори, ласки), гризуни, дикі травоїдні і всеїдні, і за певних умов ці види можуть стати резервуарами вірусу сказу. Сільськогосподарські тварини не можуть активно розповсюджувати вірус (стійлове утримання). Такі тварини не забезпечують безперервного циклу передання вірусу і, як уже зазначалось, є «тупиком збудника інфекції».
У разі накладання карантинних обмежень слід враховувати, що вогнищем сказу треба вважати територію з екологічно й антропургічно лімітованими для кожного виду тварин кордонами, у межах яких тварина — джерело збудника сказу — може передати вірус іншій тварині чи людині. Йдеться про міграційні ресурси тварини (вовк — 150–300 км, лисиця — 10–50, єнотоподібна собака — 5, куниця — 3 км), її фізіологічний стан і поведінку в момент захворювання, природні та штучні перешкоди.
 
Смертельна небезпека
для людини
Зараження людини настає під час укусу хворою твариною, а також унаслідок ослинення свіжих травм шкіри або слизових оболонок. Особливо небезпечні укуси в голову, обличчя, кисті рук. На загрозу захворювання людини впливають такі фактори, як глибина рани, кількість укусів, місця укусу, вид тварини (за укусів в обличчя захворювання розвивається у 90% випадків, у кисті рук — у 63, проксимальні кінці рук і ніг — у 23%). За літературними даними, люди в разі укусів явно скаженою твариною хворіють у 56,6% випадків. Однак, враховуючи можливість тривалого персистування в організмі людини, цей показник буде вищим.

Сезонність і сказ
Епізоотіям природного сказу властиві сезонні спалахи.
Число випадків хвороби, як правило, зростає восени і в зимово-весняний період. Це також пов’язано з біологією основних переносників хвороби. Відомо, що на січень-березень припадає гон (період спарювання) лисиць із неминучим суперництвом між самцями. У кінці літа — на початку осені покидає сімейні ділянки і розселяється підрослий молодняк, тож виникає боротьба за зручні ділянки проживання.
Помісячна динаміка захворюваності диких хижаків визначає і характер сезонності сказу собак, котів, сільськогосподарських тварин. Проте слід враховувати, що в низці регіонів країни ризик зараження сільськогосподарських тварин зростає в літньо-осінній (пасовищний) період.
У різних природно-географічних зонах України перший сплах захворюваності на сказ серед диких тварин припадає на різні місяці. Так, у зонах Полісся, Лісостепу й Степу — на лютий-квітень, а в передгірських і гірських районах — на квітень-травень. Друге піднесення епізоотичної хвилі сказу серед диких тварин у зоні Полісся спостерігають у жовтні, у Лісостепу — в грудні, зоні Степу — у жовтні-грудні.
 
Вірус із «київською пропискою»
Основною причиною поширення сказу в містах і населених пунктах є погіршення роботи комунальних служб із боротьби з бродячими тваринами та недостатнє бюджетне фінансування запобіжних заходів, що призводить до зниження обсягів вакцинації тварин. Актуальним нині залишається й питання регулювання чисельності популяції лисиць в Україні та їхньої оральної імунізації в природних вогнищах.    
Далі буде

   Нинішня цінова політика на ринку живої худоби свідчить про складну ситуацію в тваринництві України, яка характеризується неузгодженістю взаємодій між виробниками і переробниками. Так, у структурі роздрібної ціни частка виробника становить 44,2%, переробника — 33,1, торгівлі — 22,7%.
   « — Стоишь на берегу и чувствуешь солёный запах ветра, что веет с моря. И веришь, что свободен ты, и жизнь лишь началась…
— Я не был на море… Не успел, не вышло.
 — Пойми, на небесах только и говорят, что о море. Как оно бесконечно прекрасно. О закате, который они видели. О том, как солнце, погружаясь в волны, стало алым, как кровь. И почувствовали, что море впитало энергию светила в себя, и солнце было укрощено, и огонь уже догорал в глубине. А ты? Что ты им скажешь? Ведь ты ни разу не был на море…»
Діалог персонажів із кінофільма
«Достукатись до небес» / «Knockin' On Heaven's Door »
   Для підтримання фізіологічного стану тварин на належному рівні і керованого управління продуктивністю корми мають відповідати заданим показникам поживності. Найважливіші поживні речовини кормів — жири, які, на жаль, найчастіше руйнуються внаслідок окислення, та вуглеводи, які мають здатність набухати в кормі в процесі його зберігання та зумовлюють їхнє окислення. Реакція окислення незворотна і протікає внаслідок хімічних змін, що відбуваються у кормі, та призводить до зменшення терміну зберігання сировини і готової кормопродукції. Таку реакцію часто називають автоокисленням, або просто згіркненням корму.
   (Із розрахунку на надій у 4500 кг/гол./рік без використання концкормів) За матеріалами ТОВ «ПЬОТІНГЕР Україна»
   У молочному скотарстві процес доїння — наріжний камінь виробництва молока. Проте, хоча вчитися доїти корову спеціалісти починають практично змалечку, нагадати про основні правила доїння ще раз буде не зайвим.
   На сьогодні одним із найпоширеніших методів отримання сперми у кнурів-плідників є мануальний метод (отримання сперми за допомогою руки) на фантомі-чучелі свиноматки або підставній тварині.
Поточний номер
Пошук
 
Вхід в систему
Логін (Електронна пошта)
Пароль
Запам'ятати мене!
 
Наші Партнери
 
 
Copyright © 2002-2009
All rights reserved.
Powered by:
Hazhir Haghshenas Venus-ACMS
Develop&Design by:
Hazhir Haghshenas
м. Київ, вул. Тургенєвська, 38, а.с.7
тел. +38 (044) 494-09-06